Читати книгу - "Доля зовсім близько, Анні Ксандр"

З цієї миті для дівчини немов почався новий відлік. Вона чомусь постійно поглядом шукала Яна, але важко було знайти одну людину з-поміж стількох авторів та гостей. І лише коли Коронація запросила авторів сказати слово, Наталя наважилася вийти вперед, побачивши серед поважних журі Яна. На мить дівчина розгубилася, але карі очі та ніжна підбадьорлива усмішка немов надали їй впевненості. Знайшла й мамине радісне обличчя, яка так само чекала від неї слова.

— Знаєте… Сьогодні найкращий день мого життя, бо я поборола свій страх і стою сьогодні перед вами. Щоправда, цей день почався тоді, коли до мене прийшла Коронація… Коли я зневірилася в собі, вона в мене повірила, як і все життя в мене вірила лише моя мама. Для мене честь, стояти перед вами, честь — стати частиною чогось великого та дивовижного… — погляд Наталі знову зупинився на Янові, який ні на мить не зводив з неї очей. — Здається, тепер я зрозуміла, що мала на увазі Коронація, коли сказала, щоб я не віддавала свою долю в чужі руки, а сама керувала нею… 

Наталю немов осяяло, бо усмішка на обличчі стала ще ширшою, хоча вона й сама не вірила у власні думки. Відчувала, як руки затремтіли, і що ладна була розплакатися. Але, дивлячись на не менш зворушливе Янове обличчя, вона все більше переконувалася у своїх думках та словах.

— Коронаціє, — звернулася до дівчини Наталя, а та їй лише всміхнулась, підбадьорливо кивнувши, — я нікому не віддам свою долю, обіцяю. Дякую.