Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

– Що таке?

– Готуємось до посадки.

Єва поклала диск із передачею в коробку і засунула кришку. Потім стрибнула вниз і допомогла Ровендеру зібрати речі.

Розділ 7. Ребут.

Вдалині на горизонті з'явилися обриси круглого за формою міста. Його свічення осявало темне нічне небо. Поки «Біжу» мчав під хмарами, дедалі ближче підбираючись до пункту призначення, міські вогні пульсували і мерехтіли, наче все поселення було якимось одним великим електричним організмом.

- Ось вона, Нова Аттика, - сказав Хейлі, знижуючись і заводячи корабель на посадку.

Поселення з усіх боків оточували зазубрені темні гори, які Хейлі граючи минув. Коли вони влетіли в велику долину, Єва побачила, що Нова Аттика розташована на дні гігантської каменоломні, набагато нижче за рівень землі. Над містом нависало дзеркальне зображення кілець Орбони.

- Вона що, під водою? - Запитала дівчинка. – Я бачу відбиток.

- Ха, - посміхнувся Хейлі і ввімкнув посадкові двигуни. – Ні, не під водою. Над містом натягнута атмосферна мембрана. Допомагає регулювати температуру всередині та захищає від опадів.

Хейлі пригасив світло фар і, огинаючи Нову Аттику по периметру, підлетів до низько розташованого рівного каньйону, над яким нависали гідраційні вежі.

Єва відірвала погляд від видовища, яке відкрилося їй через лобове скло рубки, і подивилася на Ровендера. Серце у неї в грудях билося від передчуття, а її товариш, що спостерігає картину з дверного отвору, виглядав абсолютно пристрасним. Дівчинка підійшла до нього.

– Ну що думаєш?

Стоячи зі схрещеними на грудях руками, Ровендер відповів:

– Нічого такий вигляд. І за розмірами приблизно як Солас.

Єва, згадавши свій жахливий досвід перебування в тому чужому місті, припала до друга:

– Я сподіваюся, тут ми прийдемося до двору. Сподіваюся, ці люди нас приймуть.

- Єва Дев'ять, але ж і ти теж маєш прийняти їх, - нагадав Ровендер і обійняв дівчинку однією рукою.

– Посадка за кілька секунд, – оголосив Хейлі. Він ввів корабель у вузьку ущелину, що примикає до каньйону за межами міста. На дні каньйону виднілися розкидані тут і там багаття.

Єва та Ровендер спантеличено перезирнулися.

– Хіба ми не в місті приземлимося? - Запитала дівчинка.

– Не-а. Сядемо тут, – відповів Хейлі, саме коли опори «Біжу» торкнулися кам'янистої плоскої поверхні.

Судно прокотилося до проходу в стіні каньйону. І Єва побачила через вікно, що до них біжить назустріч група темних фігур. Навіть крізь товсте лобове скло було чутно їх крики і крики впереміш з пальбою.

Волоски на потилиці у дівчинки стали дибки, і вона міцніше пригорнулася до Ровендера.

– А чому тут? - Вона щосили намагалася зберігати спокій, дивлячись, як навколо судна скачуть якісь темні постаті в лахмітті. – Це… люди? Куди ти нас привіз?

– Так, люди. Не бери на думку, вони просто радіють. Ти завжди ставиш так багато запитань? Я ж сказав, що везу тебе додому. Ось ми й приїхали. Але ніч проведемо тут. - Судно зупинилося в обшарпаному ангарі, розташованому в глибокій печері з широким входом. Хейлі заглушив двигуни, підвівся з крісла і потягнувся. - Чого чекаємо? - Запитав молодий пілот. - Збирайте речі. Прибули.

З вантажного відсіку корабля до Єви долинали звуки людських голосів, що луною гуляли ангаром. Вона трохи висунулась назовні крізь вхідний люк - подивитися, що робить Хейлі. Той розмовляв із невеликою групою людей, що зібралися біля входу до печери.

Насамперед Єви в очі кинувся бруд. Всі ці люди з голови до ніг були покриті товстим шаром кіптяви та пилу – починаючи від сального волосся і закінчуючи безглуздими шатами. Більшість, включаючи кількох дітей, що підбігли до корабля, тримала в руках якусь зброю. Розібрати слова Хейлі Єва не могла, але поступово загін розпався на невеликі групки, і люди потихеньку вийшли з печери і розчинилися в сутінку, що панує зовні. Тепер, коли в ангарі стало порожньо і тихо, дівчинка наважилася зробити кілька кроків із «Біжу».

Уздовж вищерблених стін печери стояли ящики з якимись запасами. Лампи верхнього світла голосно дзижчали під дією струму, що надходить від декількох потужних генераторів. У глибині печери, неподалік «Біжу», лежав голий кістяк іншого повітряного судна. Сталеву обшивку та інші цінні запчастини з нього давно зняли. Хейлі зі драбиною на колесах обігнув свій корабель і щільно притиснув сходи до носа судна. Єва, цікавлячись, підійшла ближче.

З потертої шкіряної сумки пілот витягнув два значки – у вигляді людських силуетів. Він акуратно приклеїв їх на корпус у ряд з рештою. Потім відкрив маленьку бульбашку з фарбою і розфарбував одну з фігурок синім. Зістрибнувши зі драбини, Хейлі оцінив свою роботу і сказав:

- Ти не уявляєш, як давно я мріяв це зробити. Синій для твого приятеля. - Усередині «Біжу» почувся брязкіт, і на трапі з'явився Ровендер, що тягне за собою глайдер. - Ні-ні, це поки не розвантажуйте, - поспішно сказав Хейлі, заштовхуючи глайдер назад. - Можете залишити його на борту. - Він озирнувся, ніби перевіряючи, чи пусто в ангарі. - Давайте зайдемо всередину.

Ровендер запитливо глянув на Єву і знизав плечима. Сируліанець, як і раніше, не розумів промову юнака. "Цікаво, чому Хейлі досі не використовував перекодувальник", - гадала дівчинка.

- Рові, він каже, глайдер поки що можна залишити на судні, - перевела вона.

Її довготелесий друг заштовхав глайдер назад у вантажний відсік, потім узяв свій рюкзак і приєднався до Хейлі та Єви, що стояли під черевом «Біжу».

– Сюди, за мною йдіть, – сказав пілот і повів їх у далекий кінець печери.

- Не подобається мені це, - прошепотіла Єва Ровендер, міцно вчепившись у його руку.

- Не метушись, Єва Дев'ять. Давай спершу подивимося, куди він нас приведе, а там уже вирішимо, – відповів Ровендер, запалюючи ліхтар.

Звідкись зверху, з тріщин нерівної стелі, долинав писк.