Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

навів такі аргументи: «Теорія — основа практики. Хіба відкриття фундаментальних фізичних законів не є найбільшим внеском у сьогодення і майбутнє?».

Ян Вейнін вагався, говорити правду про свої реальні мотиви чи ні, але зрештою їх озвучив: «Займаючись теоретичними проблемами і дослідженнями, легко зробити ідеологічні помилки».

Батько не знав, що на це відповісти.

Ян був дуже обдарований, кмітливий студент із математичним складом розуму. Однак у той короткий час навчання в аспірантурі він завжди намагався дотримуватися шанобливої і безпечної дистанції зі своїм науковим керівником. Веньцзє бачила Яна кілька разів у них вдома, але не звертала на нього особливої уваги, можливо, під впливом батька. Чи звертав він увагу на неї, Веньцзє сказати не могла. Незабаром після захисту, Ян розірвав будь-які контакти зі своїм наставником.

Відчувши, як накриває нова хвиля слабкості, Веньцзє заплющила очі. Обидва супровідники відійшли за штабель ящиків у кінці кабіни і зашепотілися. Але кабіна була настільки малою, що навіть крізь гуркіт мотора і свист лопатей Веньцзє добре чула їхню розмову.

— Я досі думаю, що це не найкраща ідея, — подав голос комісар Лей.

— Ви можете звичайними каналами знайти потрібний мені персонал з необхідною кваліфікацією? — запитав Ян.

— Я витратив багато часу і сил на пошуки. Серед військових не знайшов фахівців потрібної кваліфікації, а залучення персоналу зі сторони пов'язане з безліччю проблем. Ви ж знаєте ступінь секретності цього проекту — приєднання до команди, яка працює над ним, рівноцінне призову до армії. Вимоги безпеки передбачають тривалу ізоляцію персоналу на базі. А що робити з їхніми родинами, доки триває робота над проектом? Інших варіантів, окрім як ізолювати їх на базі, також немає. Хто на це погодиться? Я підібрав двох відповідних кандидатів у Школах кадрового резерву імені 7-го травня[14], але обидва воліли залишитися там, де вони є. Звичайно, ми можемо їх залучити в примусовому порядку, але характер робіт на проекті передбачає добровільну участь у ньому.

— Тоді в нас немає іншого вибору, крім як спинитися на її кандидатурі.

— Але це проти всіх правил.

— Така природа цього проекту — вона руйнує всі наявні підвалини. Коли щось піде не так, я візьму відповідальність на себе.

— Мій дорогий Яне, ви відповідатимете за це? Ви — головний інженер бази, але проект «Червоний берег» відрізняється від будь-якого іншого ключового проекту національної оборони. Його важливість і значущість не визначаються лише сферою складності технічних завдань.

— Це так, але за вирішення всіх технічних питань відповідаю я.

* * *

Коли вони приземлилися, уже майже споночіло.

Веньцзє відмовилася від допомоги, яку пропонували Ян і Лей, і, зібравшись із силами, зробила крок з гелікоптера на посадковий майданчик. Потужний порив вітру ледь не збив її з ніг. Гвинт, що обертався, зі свистом розрізав вітер. Його подих, що проривався крізь лісову гущавину був добре знайомий Веньцзє: вітер знав її, а вона — вітер. Це був подих гір Великого Хінгану.

Незабаром вона почула інший голос: низький гуркіт, глибокий і потужний, який, здається, задавав тон усьому навколишньому світу. Гігантська параболічна антена також протистояла вітру. Тільки тепер, у безпосередній близькості від антени, Веньцзє усвідомила її реальні масштаби. Перебіг її життя в цьому місяці замкнув коло: вона була на вершині Радарного піка.

Дівчина повернула голову, щоб розгледіти розташування штабу Корпусу. Але все, що вона змогла побачити, — безмежне море дерев, оповите сутінками.

Рейс вочевидь призначався не тільки для того, щоб доставити Веньцзє на базу: кілька солдатів без додаткових вказівок підійшли до гелікоптера і почали вивантажувати з кабіни зелені ящики. Вони навіть не глянули в бік Веньцзє. Пройшовши вперед услід за Яном і Леєм, Веньцзє змогла розгледіти вершину Радарного піка. Вона була настільки велика, що на ній крім гігантської антени вміщувався блок білих будівель, які гніздилися в її тіні. На тлі антени будівлі здавалися набором іграшкових дитячих кубиків. У супроводі двох озброєних вартових вони втрьох рушили в напрямку до воріт бази. Підійшовши, Лей зупинився і, повернувшись до Веньцзє, вимовив офіційним тоном:

— Є Веньцзє, беручи до уваги серйозність і переконливість доказів твоєї контрреволюційної діяльності, суд винесе справедливий вирок і вибере ту міру покарання, на яку ти заслуговуєш. Але тепер у тебе є можливість спокутувати свої гріхи важкою працею на благо Революції. Ти можеш прийняти або відмовитися від пропозиції. — Вказуючи рукою на антену, Лей продовжив: — Це науково-дослідна база важливого проекту національної оборони. Дослідження, що проводяться тут, потребують наукових знань у тій сфері, на якій ти спеціалізуєшся. Головний інженер Ян детальніше ознайомить тебе з проектом, і ти повинна добре зважити всі за і проти, перш ніж прийняти остаточне рішення.

Він кивнув Яну і зайшов у ворота, пропустивши солдатів з ящиками у руках.

Ян почекав, доки всі не відійдуть від воріт на безпечну дистанцію, і подав знак Веньцзє слідувати за ним ближче до гелікоптера, вочевидь побоюючись, що вартові можуть почути їхню розмову. Але тепер він більше не вдавав, що вони не були знайомі раніше.

— Веньцзє, поговорімо відверто. Ця пропозиція — не щасливий лотерейний білет. Я дізнавався в судовій військовій комісії, що попри лобіювання Чен Ліхуа щодо винесення найсуворішого вироку, максимальна санкція у твоєму випадку становитиме 10 років ув'язнення. Зважаючи на пом'якшувальні обставини і практику дострокового звільнення, швидше за все ти проведеш в ув'язненні шість або сім років. Але тут, — Ян кивнув у напрямку бази, — ведеться дослідницька робота над проектом під грифом «Цілком таємно». Беручи до уваги твою біографію, якщо ти ввійдеш у ці ворота, цілком можливо, — він замовк на мить, немов чекав, доки утробний бас антени на вітрі додасть значущості його словам, — тобі доведеться провести решту свого життя тут.

— Я згодна.

— Не квапся, — Ян був вочевидь здивований украй швидкою відповіддю. — Вертайся в гелікоптер. Він летить за три години і, якщо ти відмовишся від пропозиції, вертоліт доставить тебе назад.

— Я не хочу назад. Я згодна приєднатися до проекту, — голос Веньцзє все ще був слабкий, але в ньому зазвучали сталеві нотки. Окрім незвіданого світу після смерті, звідки ніхто не повертався, другим місцем, де вона хотіла опинитися найбільше, — був цей пік, ізольований від усього навколишнього світу. Тут вона знову могла б пережити давно втрачене почуття безпеки.

— Ти маєш бути розважливою. Добре подумай про наслідки необдуманого рішення.

— Я зможу провести тут решту свого життя.