Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

187
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 112
Перейти на сторінку:
class="p1">Ян схилив голову і нічого не сказав у відповідь. Він втупився вдалину, ніби даючи можливість Веньцзє ще раз зважити всі за і проти. Веньцзє також зберігала мовчання, мерзлякувато кутаючись у шинель на пронизливому вітрі і вдивляючись у гірські вершини, які зникали у вирі ночі. Далі стояти на такому холоді було вже неможливо.

Ян пішов у напрямку до воріт бази. Він рухався швидким кроком, неначе намагаючись залишити Веньцзє далеко позаду. Але Веньцзє витримувала темп і не відставала. Двоє вартових зачинили за ними важкі металеві стулки воріт бази «Червоний берег». Через кілька кроків Ян зупинився і показав на антену:

— Це великий дослідницький оборонний проект. У разі успіху його значущість може виявитися більш вагомою, ніж проведені випробування ядерної зброї.

Вони підійшли до найбільшої будови на базі, і Ян штовхнув вхідні двері. На дверях було написано: «Головний командний пункт». Усередині виявився просторий зал, заповнений безліччю різних зразків обладнання й інструментів, і тепле повітря, насичене запахом нагрітого машинного масла, миттю оповило Веньцзє. Сигнальні лампи, індикатори і розгортки на екранах осцилографів, здавалося, блимали в унісон. Із десяток операторів у військовій формі, що сиділи навпочіпки то тут, то там, були майже поховані між навислими рядами обладнання. Здавалося, вони сидять у глибоких траншеях на полі бою. Невпинний потік команд і підтверджень їх виконання доповнював нервову атмосферу.

— Усередині тепліше, — сказав Ян. — Почекай тут трохи, я піду дам розпорядження щодо твого житла і повернуся за тобою, — закінчив він, вказавши на стілець зі столом біля дверей. Веньцзє побачила, що за столом уже сидів охоронець, озброєний пістолетом.

— Я радше почекаю зовні, — відповіла Веньцзє.

Ян поблажливо усміхнувся у відповідь:

— Ти тепер належиш до персоналу бази. І можеш перебувати в будь-якому приміщенні, за винятком кількох закритих режимних зон. — Раптом його обличчям пробігла тінь. Він, очевидно, усвідомив і прихований сенс своїх слів: «Ти ніколи не зможеш покинути це місце».

— Я все ж вважала б за краще почекати зовні, — наполягала Веньцзє.

— Ну гаразд, — Ян кинув погляд на охоронця за столом, який, здавалося, не помічав їх зовсім. Ян зрозумів причину, чому Веньцзє воліла чекати зовні і вивів її на вулицю. — Стань де-небудь, де немає вітру, я незабаром повернуся. Треба розпорядитися, щоб у твоїй кімнаті розвели вогонь — база ще до кінця не добудована, і тому немає опалення.

Веньцзє залишилася стояти біля дверей. Гігантська антена розташовувалася за нею і затуляла половину нічного неба. Зі свого місця вона могла ясно чути звуки, що долинали крізь двері.

Раптово галас команд і відгуків про їх виконання припинився — на командному пункті запанувала тиша. Було чути тільки низьке дзижчання якогось обладнання.

Потім гучний чоловічий голос порушив мовчання:

— Народно-визвольна армія Китаю, 2-й артилерійський корпус, проект «Червоний берег», 147-ма передача, звичайний пакет. Підтвердження отримано. Почати тридцятисекундний зворотний відлік!

— Класифікація цілі: А3. Ідентифікатор координат: BN20197F. Перевірка позиціонування: завершена. Зворотний відлік: 25 секунд.

— Номер пакета передачі: 22. Приміток: немає. Причин скасування: немає. Остаточна перевірка пакета передачі: завершена. Зворотний відлік: 20 секунд.

— Перевірка систем живлення: усе ввімкнено.

— Перевірка систем кодування: усе ввімкнено.

— Перевірка систем посилення сигналу: усе ввімкнено.

— Перевірка систем виявлення перешкод: допустимий розмір перешкод.

— Ми на точці неповернення. Зворотний відлік: 15 секунд.

У кімнаті знову стало тихо. За 15 секунд разом із попереджувальним зумером, що прозвучав різко й уривчасто, на верхівці антени заблимав червоний ліхтар.

— Почати передачу! Усьому персоналу й далі спостерігати за параметрами передачі!

Веньцзє відчула легкий свербіж і поколювання на обличчі й зрозуміла, що це пов'язано з виникненням великого електричного поля унаслідок сеансу передачі. Вона провела поглядом у напрямку, куди був спрямований випромінювач антени, і побачила на небі невелику хмаринку, що випромінювала м'яке синє світло. Воно було настільки примарним, що Веньцзє спочатку подумала, що воно їй тільки здається. Але тільки-но вітер погнав хмаринку далі, вона втратила своє світіння, а принесена поривом на її місце інша засвітилася так само.

На командному посту звучав зумер, і до неї тепер долітали лише уривки команд:

— Несправність у системі живлення. Магнетрон № 3 вийшов з ладу!

— Резервна система ввімкнена: робочий режим досягнутий!

— Контрольна точка № 1 пройдена. Продовжуємо передачу в нормальному режимі!

Веньцзє почула наростаючі звуки помахів крил. Крізь морок вона побачила гігантську тінь, що відокремилася від лісу біля підніжжя гір і почала вкручуватися спіраллю в темне небо. Вона й гадки не мала, що так багато птахів може бути зігнано із сідал у холодну, зимову пору. Потім Веньцзє побачила жахливу картину: зграя птахів влетіла в зону випромінювання антени навпроти світлої хмари, і багато з них мертвими попадали на землю.

Сеанс передачі тривав близько 15 хвилин. Потім червоний ліхтар на верхівці антени згас, як і зникло відчуття свербіння на обличчі Веньцзє. Через двері й далі доли-нали уривки команд і підтверджень статусів виконання, навіть коли гучний чоловічий голос оголосив про завершення сеансу передачі:

— 147-ма передача проекту «Червоний берег» завершена. Систему передачі вимкнути. Перевести базу в режим спостереження. Контроль за системою передати Відділу моніторингу. Наказую завантажити контрольні точки даних.

— Усім підрозділам заповнити Журнали реєстрації передач. Командирам підрозділів зібратися для обговорення результатів сеансу передачі в конференц-залі.

За якийсь час зникли усі звуки, тільки антена й далі вібрувала на вітрі. Веньцзє дивилася, як птахи, яким пощастило не потрапити в радіус передачі антени, неспішно поверталися назад у ліс. Вона знову перевела погляд на антену й подумала, що та схожа на спрямовану до небес гігантську розкриту долоню, наповнену своєрідною потойбічною силою. Але як довго Веньцзє не вдивлялася в нічне небо, вона не могла побачити ціль, що проходить під кодовим позначенням BN20197F.

Між обривків хмар, які пролітали, вона бачила тільки зоряне холодне небо 1969 року.

Частина друга. Гра

四 40 років Потому

Ван Мяо думав, що четверо чоловіків, які заявилися в його домі, являють собою досить дивне поєднання: двоє поліцейських і ще двоє в армійській формі. І якби останні були офіцерами армійської поліції — таке строкате поєднання не викликало б здивування. Але вони були в уніформі армійських офіцерів.

Обидва поліцейські не сподобалися Ван Мяо з першого погляду. І якщо молодший, в акуратно підігнаній формі, намагався поводитися коректно, то його напарник вочевидь був з категорії осіб, які недолюблюють

1 ... 11 12 13 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проблема трьох тіл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проблема трьох тіл"