Читати книгу - "Вічність у серці , Mira"

11Глава 11: Сила кохання

Минуло кілька тижнів після того, як Софія остаточно вирішила, що готова бути з Микитою. Відтоді їхні стосунки стали ще більш глибокими та щирими. Вони проводили разом більше часу, відкриваючи один одному нові гранки своїх душ, ділячись мріями та сумнівами. Микита був завжди поряд, готовий підтримати, і Софія почала відчувати себе справжньою частиною його світу.

Але на горизонті вже маячила нова проблема. Не так давно Софія дізналася, що через кілька тижнів її сім'я повинна переїхати в інше місто через роботу батька. Це була новина, яка охолола її серце. Всі її плани, її нові почуття до Микити, все це виглядало під загрозою.

Вона не знала, як сказати про це йому. Іноді думала, що це може бути просто тимчасовим розривом — вони знову розпочнуть свої стосунки вже після того, як вона повернеться. Але в глибині душі Софія розуміла, що це буде не так просто. Вона боялася, що, відстань тільки посилить сумніви і призведе до розриву, бо в її житті все змінювалося так швидко, і вона не була впевнена, чи зможуть вони витримати ці випробування.

Одного вечора, коли вони з Микитою сиділи на лавці в парку, огорнуті легким осіннім вітром, Софія вирішила сказати йому правду.

— Микито, я повинна тобі щось сказати, — почала вона, нервово перекручуючи кінчик свого шарфа в руках. — Я дізналася, що ми маємо переїхати через пару тижнів. Мій тато отримав нову роботу в іншому місті, і вся наша сім'я повинна поїхати.

Микита подивився на неї з подивом, немов намагаючись зрозуміти, що вона має на увазі.

— Що це означає для нас? — запитав він, його голос ставав все більш серйозним. Він не хотів її втратити.

Софія зробила глибокий вдих, її голос тремтів.

— Я не знаю, — відповіла вона чесно. — Мені здається, що це може бути кінцем всього. Я боюся, що це розлука може стати тим, що нас роз’єднає. А якщо я не зможу повернутися назад?

Микита не поспішав відповісти, і кілька хвилин вони сиділи в тиші, слухаючи шелест листя та відчуваючи, як холодний вітер проникає в їхні серця. Софія бачила, як важко йому дається це питання, але потім він ніжно взяв її руку.

— Я не буду тебе тримати, якщо ти повинна йти. Але, Софіє, якщо це правда, якщо це дійсно те, що ти хочеш, я буду чекати. Якщо твоє серце розуміє, що тобі потрібно бути тут, я буду тобі поруч, через кожну мить, через кожну перепону.

Він говорив спокійно, але в його очах було так багато почуттів, що Софія відчула, як серце стискається від тепла.

— Микито, я не хочу їхати. І я боюся, що не буду такою сильною, як ти хочеш. Я боюся, що ми втратимо все, якщо я поїду, — зізналася вона. — Але якщо це твоє бажання, я готова бути з тобою і зробити все, щоб це працювало.

Микита усміхнувся, і в його очах сяяла відданість.

— Моя любов до тебе не зміниться через відстань. І якщо тобі потрібно йти, я розумію. Я буду чекати. Ми знайдемо спосіб бути разом, навіть якщо не будемо поруч. Любов — це не просто те, що ми переживаємо, коли разом. Це те, що тримає нас, навіть коли нас розділяють тисячі кілометрів.

Софія не могла стримати сліз. Вона відчула, як величезне каміння з її серця спало. І хоча вони не знали, що їх чекає в майбутньому, тепер вона була впевнена в одному: їхнє кохання не залежить від часу або відстані. Воно буде залишатися сильним, навіть коли вони будуть далеко один від одного.

— Я тебе люблю, — прошепотіла вона, проводячи рукою по його щоках.

— І я тебе люблю, — відповів він, і їхні губи зустрілися в поцілунку, ніжному і довгому, який передавав всі їхні почуття.

В той момент, сидячи під зоряним небом, вони обидва знали, що це не кінець, а лише новий початок. Куди б не вели їхні шляхи, вони завжди матимуть один одного, і це була сила, яку не можна було зламати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍