Читати книгу - "Всесвіт Початок, Вадим Мороз"

Після цього Костянтин виліз з басейну і відправився на веранду, де вирішив побути на самоті. Але невдовзі Мілана порушила його спокій, підійшовши до нього.

— Я тобі не заважатиму? У тебе цікаве мислення, але воно виглядає трохи недоповненим. Хоча, гадаю, це через брак часу або бажання розпинатися до світанку.

— Ні, що ти, твоя компанія мені приємна. Що до мого мислення — так наразі я не маю бажання розпинатися до ранку, а деякі взагалі назвуть мене женоненависником. І не тому, що я не люблю жінок, навіть навпаки, мені подобаються жінки. Мої погляди базуються на фактах та системах, які побудувало суспільство і вважає це нормою. Я вважаю, що людство втратило щось важливе в спілкуванні та побудові будь-яких стосунків, чи то робочих, чи особистих. Зараз ці речі дуже переплелися через комерціалізацію, статуси, владу, розмір гаманця. І в умовах цих систем порушені моральні принципи, які, на мій погляд, не ведуть до нічого доброго для нашої планети, — відповів Костянтин Мілані.

— Мені дуже цікаве твоє мислення, насправді. Ооуу, поглянь, схоже, твої думки призвели до розлучення, — вказала Мілана на розмову між Домініком і Наталією.

Костянтин обернувся й побачив, як Домінік свариться з Наталією.

— Що ж, я не цього хотів, але зі мною завжди так. Я поширюю думки, які часто викликають конфлікт, — незадоволено відреагував Костянтин.

— Може, поїдемо до тебе та продовжимо дискусію вдома?

— Я не проти, але спочатку мені треба звернутися до Домініка і вибачитися перед ним.

Після цього Костянтин з Міланою підійшли до друзів і попрощалися. Костянтин підійшов до Домініка та вибачився за ситуацію, яка призвела до сварки з Наталією.

— Братику, ти ні в чому не винен. Все добре, хоча в мене й осада на душі. Гадаю, у тебе буде чудовий вечір.

— Сподіваюсь на це — відповів Костянтин.

Після Костянтин та Мілана визвали таксі та поїхали до дому Костянтина, невдовзі вони були на місті, зайшовши в будинок на кухню Костянтин запропонував червоного вина, на що погодилась Мілана та їхнє спілкування затягнулося до самого світанку, здавалося що це спілкування не закінчиться ніколи та як вони не намагалися сконцентруватися на темі спілкування їм вже було далеко не до спілкування, та мало інтимне продовження від якого вони не могли вже стримуватися та накинулися один на одного, ніби закохані, які не бачилися довгий час, все почалося з ніжних поцілунків, далі Костянтин почав цілувати тіло Мілани, з шиї  він повільно почав спускатися поцілунками до самих кінчиків ступні, після чого Мілана вже незмога втримувати себе та накинулася на Костянтина з інтимними поцілунками все прелюдія з процесом інтиму відбувався хвилин сорок, після вони обійняли один одного і заснули, та лише Костянтина покрив сон.

Десь на вершині скелі Костянтин озирнувся й усвідомив, що він знаходиться на околиці всесвіту. На ньому була лише футболка та спідня білизна. Він подивився на свої ноги, які стояли на крижаному камені. Висота була такою, що навколо були лише хмари, і тільки де-не-де можна було побачити землю. Невдовзі Костянтин почав відчувати нестерпний холод. Крижаний, поривчастий вітер пронизував його до кісток, ніби тисяча голок одночасно колола тіло.

Костянтин знову озирнувся і звернувся до себе: "Це неможливо. Як я сюди потрапив? Це просто сон. Це неможливо."

— А що саме є неможливим, Костянтине? — пролунав голос невідомого.

Костянтин озирнувся і побачив старого чоловіка, на якому була стара накидка, дірява мантія, і він був обмотаний старою тканиною. Обличчя не було видно. Він стояв босий і не зважав на крижаний холод. Його руки були сховані в рукави мантії. Костянтин здивувався й одразу запитав:

— Ти хто такий?

— Хто я — це не так важливо. Куди цікавіше інше питання, Костянтине.

— Що я тут роблю? Це неможливо! Це просто сон, це нереально! Я можу це контролювати. Прокидайся, Костянтине, давай! Як же холодно, як же мені холодно!

— Що є неможливим, Костянтине? Що є нереальним? Що ти контролюєш? — продовжив незнайомець.

— Що ти від мене хочеш? Мені холодно, я не можу поворухнутися. Допоможи мені, — Костянтин згорнувся в позу ембріона, намагаючись захиститися від холоду, і все, про що він міг думати, було пронизливий крижаний вітер.

Чоловік підійшов до нього, нахилився і сказав:

— Ти вважаєш це реальністю? Ти справді думаєш, що я, стара людина, стою тут на висоті п'яти тисяч метрів, босий у мінус сорок градусів? Ти дійсно так вважаєш? Я навіть не дихаю зараз повітрям. Піднімайся! Я сказав, піднімайся!

— Хто ти, чорт забирай?! — Костянтин був обурений подією яка з ним відбувалася.

— Сконцентруйся, Костянтине. Сконцентруйся на своїх почуттях, на думках. Відчуй себе, — відповів старець.

Костянтин затамував подих, закрив очі й почав концентруватися на темряві перед собою. Невдовзі він усвідомив, що не дихає. Він повільно піднявся, повернувся до чоловіка і запитав:

— Що відбувається? Хіба це можливо? Що ти намагаєшся мені показати?

— А що таке реальність, Костянтине? Те, що ти бачиш, чи те, що відчуваєш? Що є неможливим для тебе чи твого розуму? Що таке контроль, пане Костянтине? Це те, що ти обираєш, чи те, що тобі дозволяють обирати? А що найголовніше — що є тим, що оточує тебе, що присутнє скрізь і зв'язує всіх у твоєму житті?

— Яка маячня! Що ти маєш на увазі, час і простір? Що тут відбувається?

Після цього він підійшов до Костянтина й штовхнув його зі скелі. В останню мить Костянтин почув, як старець щось сказав, але не зміг розібрати.

— Що за цифри, що за код? Що я повинен зрозуміти? — крикнув Костянтин, падаючи зі скелі.

Він стрімко летів вниз головою, кричачи й намагаючись зачепитися за щось у повітрі, але всі зусилля були марними. Зрештою він закрив очі, сконцентрувався на відчуттях і розставив руки. Здавалося, що він падав вже близько півхвилини. Невдовзі його щось раптово зупинило. Костянтин відкрив очі й зрозумів, що висить у повітрі. Але концентрації було недостатньо, і він знову почав падати, продовжуючи кричати. Земля наближалася дуже швидко, і Костянтин простягнув руки, з усієї сили вдарився об землю й відчув, як хруснули всі його кістки. Він кілька секунд відчував, як помирає.