Читати книгу - "Флористка, Viter"

Розділ 8

Артем лежав у лікарняному ліжку, втупившись у стелю. Рука, перебинтована після операції, пульсувала тупим болем, але більше за все його турбувала не рана, а думки про Зоряну. Вона приходила щодня, мовчки залишаючи на тумбочці каву або щось корисне на перекус. Вона завжди була поруч, але ніби тримала дистанцію.

Двері палати прочинилися, і знайомий голос промовив:

— Ти ще не втік? Дивно. Я думала, ти не можеш всидіти на місці.

Артем усміхнувся і повернув голову. Зоряна стояла в дверях із кавою в руках, її брови злегка підняті в насмішці.

— Я б утік, якби ти не приходила мене контролювати, — пожартував він, піднімаючи здорову руку. — Що там у тебе цього разу? Знову якийсь зелений чай для відновлення енергії?

Зоряна підійшла ближче, сіла на стілець поруч і поставила стакан на тумбочку.

— Ні, сьогодні твоя улюблена кава. Вирішила, що хоча б раз можеш отримати щось нормальне.

— Хм, і що це? Підкуп? — Артем хитро посміхнувся, дивлячись на неї.

Вона зітхнула, але в очах виблискували іскри жарту.

— Так, підкуп. Ти мав би одужати і більше не лізти в халепи.

— Ой, не знаю, не знаю. Якщо я перестану лізти в халепи, то ти перестанеш мене рятувати. А тоді я залишуся без щоденного догляду, — він підморгнув.

Зоряна закотила очі, але легка посмішка все ж з’явилася на її губах. Вона нахилилася вперед, поклала лікоть на його ліжко і, трохи серйознішим тоном, сказала:

— А якщо серйозно, як ти себе почуваєш?

— Краще, коли ти поруч, — без тіні жарту відповів він.

Їхні погляди зустрілися. Атмосфера змінилася, легкість і жарти поступилися місцем чомусь глибшому. Зоряна хотіла відвести очі, але Артем підняв здорову руку і торкнувся її пальців.

— Зоряно... — тихо прошепотів він.

Вона здригнулася від несподіваного приливу почуттів. Серце забилося швидше. Їй хотілося відсахнутися, жартома відповісти щось саркастичне, але не змогла. Замість цього вона нахилилася ближче.

Їхні губи зустрілися. Спочатку легкий дотик, майже випадковий, потім — глибший, пристрасніший. Це було неочікувано, але так природно.

Коли Зоряна нарешті відсторонилася, її щоки зрадницьки почервоніли. Артем знову посміхнувся, але цього разу без жартів.

— Ну що ж, здається, цей тиждень у лікарні стає все приємнішим.

— Не звикай, — пробурмотіла вона, піднімаючись. — Я ще не вирішила, чи це була помилка.

— Якщо треба, я готовий це повторити, щоб ти точно вирішила, — Артем підморгнув.

Зоряна хмикнула, розвернулася і вийшла з палати, але він знав — вона ще повернеться.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍