Читати книгу - "Флористка, Viter"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стара текстильна фабрика зустріла їх моторошною тишею. Облущена фарба на стінах, вибиті вікна, іржаві металеві конструкції – місце давно залишене, але, як підказувала Зоряні інтуїція, не повністю. Щось тут було не так.
— Чудове місце для пастки, — тихо проказав Артем, вимикаючи фари машини. — Ти впевнена, що вона тут?
— Ні, але я не можу ризикувати, — відповіла Зоряна, перевіряючи пістолет. — Якщо це пастка, ми мусимо бути готовими.
Вони вийшли з машини, рухаючись обережно, намагаючись не створювати шуму. Під ногами хрустіло скло й уламки старих меблів. У повітрі пахло вологою та іржею.
— Двері ліворуч виглядають використаними, — шепнув Артем. — Хтось заходив сюди не так давно.
Зоряна кивнула. Вона знала, що дівчина, яку вони шукають, могла бути схована десь глибше всередині. Зробивши жест рукою, вона дала знак рухатися далі.
Вони увійшли у великий цех, де ще збереглися старі швейні станки. Проблиск світла з далекого кутка змусив їх завмерти.
— Там хтось є, — шепнув Артем.
Зоряна жестом наказала йому чекати, а сама непомітно прослизнула вперед. Вона наблизилася до джерела світла і почула тихі голоси. Хтось говорив по телефону.
— Так, вона тут... Ні, поки що тиха. Але довго чекати не будемо.
Зоряна напружилася. Вона впізнала голос. Один із людей Коржа. Це був їхній шанс. Вона повернулася до Артема й прошепотіла:
— Вони тут. Дівчина жива.
Очі Артема блиснули рішучістю.
— Тоді діємо. Але тихо.
Вони рухалися, як хижаки перед нападом. За секунду Зоряна вибила двері, а Артем навів пістолет.
— Руки вгору! — різко крикнув він.
Озброєні охоронці здивовано смикнулися, але не встигли нічого зробити. Зоряна миттєво знешкодила одного з них, а Артем забрав у іншого зброю.
На підлозі, прив’язана до труби, сиділа інша дівчина — незнайома Зоряні, але вона виглядала переляканою і виснаженою.
Раптом пролунав постріл. Артем здригнувся і впав на коліна. Його плече було пробите кулею. Зоряна миттєво відкрила вогонь у відповідь, змушуючи бандитів тікати.
— Артеме! — вона кинулася до нього, притискаючи руку до рани. — Тримайся!
— Я... я в порядку, — прохрипів він, але обличчя його зблідло.
Зоряна швидко викликала швидку. Вона залишалася біля Артема, поки лікарі не приїхали. Їй здавалося, що час розтягнувся у вічність.
В лікарні Артема прооперували і залишили на кілька днів. Зоряна не відходила від нього, навідувала кожен день, хоча й намагалася не показувати, як сильно хвилюється.
Коли він нарешті прокинувся після операції, вона сиділа поруч, стискаючи його руку.
— Ти врятувала мене, — хрипло усміхнувся він.
— Хтось же мусить це робити, — спробувала пожартувати Зоряна, але її очі видали тривогу.
Вони мовчки дивилися один на одного. Тепер вона розуміла, що Артем став для неї важливішим, ніж вона собі зізнавалася...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Флористка, Viter», після закриття браузера.
