Читати книгу - "ЗалишенІ, Юне Люмен"

5.

Колись давно Лада дала Алісі запасний комплект ключів від своєї квартири, змовницьки підморгуючи:

- Приходь, коли стане сумно, нудно, або коли атмосфера вдома загостриться надто сильно.

- Дякую, - несміливо промовило руде дівча, коли тітка вклала у її долоні приємну прохолодність металу ключів до свободи.

Навіть невеличка собачка на брелку, здається, грайливо підморгувала. Не рахуючи матеріального, цей подарунок, напевно, був найціннішим з усіх, що дарувала тітка.

- Ладо! Ти розбещуєш її! Навіщо ти їй дала ключі? Вона ж тепер цілодобово у тебе «зависатиме»! – Обурена необдуманим вчинком сестри Ангеліна ледве не кричала у слухавку - чи від образи, чи від відчуття, що власна донька вислизає з-під контролю і, здається, більшим авторитетом, ніж власна матір, вважає молоду і забезпечену жінку.

- Ну то хай «зависає», чого ти психуєш, - спокійним, рівним і, як завжди, виваженим тоном промовила молодша сестра.

- Психуєш? Побачимо, як ти заспіваєш, коли вона оселиться в тебе!

- Хай оселяється, - спокійно продовжувала сестра. – Надумаєш забрати у неї ключі, я їй ще один дублікат подарую, тільки ти вже про це не дізнаєшся. Добре, Янголятко, не маю часу на дурні сварки, цілую, па-па!

Сидячи у власній кімнаті, Аліса міцно стискала невеличку зв’язку з веселою собачкою. Сьогодні вранці Ангеліна з якогось дива вирішила перевірити кишені її джинсової куртки, шукаючи там цигарки, чи щось заборонене, мабуть. Це було не у її стилі, та й нічого забороненого дівчина не мала, крім «ключів до свободи».

- Це що таке? – Ангеліна увійшла навіть без стуку, коли Аліса, ще не встигнувши прокинутися, сиділа на краю ліжка, пригладжуючи неслухняні пасма.

Вона тримала знахідку у витягнутій тонкій руці, наче небезпечний речовий доказ, наче сапер тримає черговий вибухонебезпечний предмет.

- Це ключі, - не витримавши комічності ситуації рудяве дівча зронило дурнуватий смішок.

Така витівка не лишилася непоміченою. Високо піднявши охайно вищипану брову, Ангеліна задала чергове вбивче питання:

- І це, по-твоєму, смішно? Чиї вони?

- Мої, - спокійно відказала ще тоді чотирнадцятирічна дівчина, застилаючи досі тепле ліжко.

- Дотепно, - не бажаючи припиняти допит мати задавала найбільш очевидні питання, - від чого вони?

- Та яка різниця від чого? – Пам’ятаючи прохання Лади тримати подарунок у секреті, Аліса швидко розвернулася і спробувала вихопити вранішню знахідку.

Передбачивши подібний рух, Ангеліна хвацько підняла руку догори, не даючи донці найменшої можливості здійснити задумане.

- Від квартири Лади! – Ображено прокричала дівчина, здаючи позиції. – Віддай!

- Он воно як? Ключів ти не отримаєш, бігом збиратися до школи!

Коли мати нарешті втратила пильність, присвятивши усю увагу розмові з молодшою сестрою, Аліса тихцем пройшла на кухню і, помітивши предмет її інтересу, мирно лежачий на поверхні столу, схопила його і поспішила заховати поглибше у кишеню. Влаштовувати особистий огляд Ліна навряд чи стане, тим паче, якщо Аліса встигне втекти до школи раніше, ніж її мати виявить зникнення речового доказу.

На короткій перерві між другим та третім уроком, Аліса сиділа у класі, читаючи чергове оповідання Стівена Кінга. Злий скажений пес саме заточив головних героїв у душному салоні автівки. Події оповідання настільки сильно захопили підлітка, що вона навіть не помітила, як у клас не зайшов – заплив Мельник зі своєю «свитою».

- Що ти там таке цікаве читаєш? – Промовив нахабний хлопчисько, вириваючи книгу у твердій палітурці з тонких, втративших пильність, пальців.

- Не твого розуму справа. – Дівчина відкинулася на спинку стільця, схрещуючи руки на грудях. Погляд пильний, обережний, вивчає кожен, навіть найменший рух хлопця. – Віддай.

- Пф, подумаєш, - недбало промовив хлопчак, кидаючи книгу на стіл.

Необережний рух змусив книгу вдаритися куточком об тверду дерев’яну поверхню, зробити невеличкий кульбіт у повітрі і приземлитися на брудну лінолеумну підлогу класної кімнати. Роздратовано зітхнувши, дівчина нахилилася, аби підняти предмет.

Книга була зіпсована: куточок обкладинки зім’явся від удару, одна з сторінок порвалася і намокла, приземлившись у невеличку калюжку бруду, що вже встигли нанести з двору школярі. Ображено підібгавши тонкі губи дівчина глянула у вікно – на вулиці потроху стихав один із перших осінніх дощів.

Навчальний рік у дев’ятому класі тільки починався, а вже встиг набриднути.

От би швидше вшитися звідси!

Ніби образившись на недостатньо жваву реакцію на свою витівку, Мельник зухвало підійшов до власного робочого місця, що знаходилося на одному з задніх рядів, і витяг з темряви свого рюкзака новенького ігрового ноутбука. Його друзі схвально засвистіли.

- Ого, імбова штука! – Захоплено закричав один із них, тягнучи руки до гаджета.

- Лапи прибрав свої! Мені тільки вчора Сірьожа його купив! Не хочу, щоб такий блазень, як ти, лишив на ньому свої жирні відбитки.

Сірьожа… Він завжди якось недбало вимовляв ім’я того, хто в Алісиному житті був лише трьома рядками у рожевому свідоцтві про народження. Вона б ніколи у житті так не назвала його. Як завгодно, але здебільшого лагідно і з теплом: тато, татусик, таточко, батько – але вже ніяк не Сірьожа. Неприємне передчуття та гострий біль образи вмить винирнули у душі рудоволосої.

- А тобі що Сірьожа купив на день народження? – Мельник звернувся вже до своєї зведеної сестри, тримаючи новенький срібний ноут під пахвою.

- Не твоє діло, Мельнику. – Розгублено промовила Аліса, ховаючи сумний погляд десь унизу.

- Якраз таки моє, сестричко! Бо моя мамка, якщо хочеш знати, завідує усім баблом твого баті, геть до копійки. І знаєш, що він тобі подарує? Ні- чо- го! – Старанно вимовляючи кожен склад промовив Рома і голосно розреготався. – Як і всі роки до того, сестричко!

«Шістки» Романа теж голосно зареготали, ледве не хапаючись за животи. Ще б пак, такий привід для знущань! Аліса кулею вилетіла з класу, навіть не прихопивши особисті речі, крім телефона.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍