Читати книгу - "ЗалишенІ, Юне Люмен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Забери мене звідси, я більше не можу»
Коротке повідомлення, наче полохлива пташка, пурхнуло, направляючись до отримувача. Вже через п’ятнадцять хвилин занепокоєна Лада стояла на сірій кахельній підлозі жіночого туалету у своїх, вкрай недоречно дорогих для цього місця, чорних лакових туфлях на високій шпильці, тримаючи невеликий сірий рюкзак і джинсову курточку, що належали племінниці.
- Витирай соплі, підмога прибула. Знову Мельник?
Руда голова ледь помітно хитнулася у схвальному жесті, доки її власниця зістрибувала з холодного підвіконня, розтираючи солоні сльози по щоках, вкритих ластовинням.
- От потвора малолітня… - ледь чутно вилаялася білявка, тут же прикриваючи пухкенькі губи, пофарбовані червоною сатиновою помадою. – Ти цього не чула.
Не дивлячись на суворий погляд тітки, Аліса слабо посміхнулася і, забравши з доглянутих рук свої особисті речі, попленталася за впевненою та стрункою фігурою у червоному піджаку та прямих чорних брюках зі стрілками.
Самотньо стоячи під кабінетом директора, Аліса невпевнено переминалася з ноги на ногу, порушуючи цілковиту тишу, що стояла у коридорах під час занять. Чергова поверху зміряла її співчутливим поглядом, а далі повернулася до гортання модного журналу.
З кабінету лунали голосні крики, переважно Лади, проте Вероніка Павлівна теж не пасла задніх. Крики стихли, і під улесливі запевнення директорки з’явилася Лада Наумова, гордо тримаючи високо підняту голову.
- Поїхали, підніматимемо твій настрій. – Ласкаво, ніби це не вона зараз кричала у кабінеті, промовила білявка.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ЗалишенІ, Юне Люмен», після закриття браузера.