Читати книгу - "Мявчик та Вогник: Зламане Дзеркало Світів, Герцог Фламберг"

Хранитель подивився на них. Шапка, яка до цього моменту більше турбувалася про свій зовнішній вигляд, раптом висловила глибоку думку, здивувавши навіть саму себе. Її слова про унікальність і важливість індивідуальності, здавалося, торкнулися чогось у серці Хранителя.В його очах (якби їх було видно в силуеті) з'явилося... здивування.

– Життя... цікаве? – прошепотів він. – Я забув про це. Забув, дивлячись на хаос і біль. Я бачив лише страждання.

– Але є і радість! – сказав Мявчик. – Є дружба! Є любов! Є сміх! Є пригоди!

– І є пиріжки тітоньки Мурки! – додав він, і при думці про них його вуса задоволено засмикалися.

Герої почали розповідати Хранителю про Букнет. Про їхнє містечко, де коти і дракони живуть у мирі. Про свята, які вони люблять. Про своїх друзів і родичів. Про всі смішні та зворушливі моменти їхнього життя. Про те, як вони разом долали труднощі і підтримували один одного.

Вони розповідали про тітоньку Мурку та її пиріжки, про кота Філю та його дивні мисливські звички, про пані сову Єву та її мудрі, хоч іноді дивні, поради. Про те, як діти граються на площі. Про тепло камінів взимку і прохолоду річки влітку. Про маленькі радощі та великі мрії.

Коли вони говорили, порожнеча навколо почала... змінюватися. Вона не зникала повністю, але ставала... менш порожньою. З'являлися ледь помітні відтінки, тихі, ледь чутні звуки, швидкоплинні, нечіткі образи. Ніби світи, які Хранитель намагався забути, нагадували про себе.

Хранитель слухав їх. Його силует почав випромінювати не тільки смуток, а й... цікавість. А потім – легку посмішку.

– Ви... нагадали мені, – прошепотів він. – “Нагадали про те, що я забув. Про красу світу. Про цінність життя. Навіть з його недоліками.

Він простягнув руку до себе, до центру свого силуету. І там, де, здавалося, нічого не було, з'явився останній уламок Дзеркала Світів. Він був чистим, як перший сніг, і випромінював яскраве, але м'яке світло, а в ньому відображалися... вони. Мявчик, Вогник, Муся та Шапка. Разом. Це був уламок Життя та Відновлення.

– Це... останній уламок, – сказав Хранитель. – “Візьміть його. І зберіть Дзеркало.

Мявчик обережно взяв уламок. Він був теплим і випромінював енергію, яка наповнювала їх силою та рішучістю.

– Але... що буде з вами? – спитала Муся.

– Я залишуся тут, - відповів Хранитель. – Але тепер... я буду бачити не тільки страждання. Я буду бачити і радість, і надію, і красу кожного світу. І я буду пам'ятати, чому світи варті того, щоб їх оберігати. Можливо, з часом, я зможу навчитися розділяти їхні емоції, не відчуваючи їх як власний тягар.

   Він показав рукою на простір за ними, де вони приземлилися. Там, посеред порожнечі, що поступово заповнювалася світлом і формами, стояв п'єдестал, до якого вже приєдналися п’ять уламків, вимальовуючи сяючу форму Дзеркала.

   – Зберіть його, - повторив Хранитель. – І поверніть баланс. І... дякую вам. Ви показали мені новий шлях.

Вони попрощалися з Хранителем і повернулися до п'єдесталу. Мявчик обережно поставив останній уламок на його місце.

Коли шостий уламок став на своє місце, Дзеркало Світів засяяло. Воно стало цілим, величезним, прекрасним дзеркалом, яке відображало... все. Тисячі світів, тисячі реальностей, кожна зі своїми особливостями, але всі пов'язані.

Хаос на Перехресті Реальностей почав зникати. Дзеркальні уламки, які вільно плавали в просторі, почали повертатися на свої місця, стаючи частиною Перехрестя, але вже не порталами, а лише відображеннями. Звуки стали гармонійнішими, образи – чіткішими, гравітація – нормальною.

Дзеркало Світів знову стало цілим, і баланс між реальностями було відновлено. І в кожному світі, від Світу Тіней до Світу Перевернутої Гравітації, відновилася гармонія. Тіні повернулися до своїх господарів, гравітація стабілізувалася, звуки перестали бути хаотичними, а образи – лякати своєю мінливістю. Кожен світ знову знайшов свою унікальність і баланс.

– Ми зробили це! – вигукнув Вогник, радісно стрибаючи (тепер вже з нормальною гравітацією).

– Ми зібрали Дзеркало! – додала Муся, з полегшенням зітхаючи.

– І мій помпон виглядає ідеально! – зраділа Шапка, дивлячись на своє відображення в щойно зібраному Дзеркалі.

Вони стояли перед Дзеркалом Світів, відчуваючи його могутню, спокійну енергію. І в ньому вони побачили... відображення Букнета. Яскравого, затишного, улюбленого Букнета, де мешканці все ще дивувалися дивацтвам з відображеннями, але тепер ці дивацтва почали зникати.

– Час повертатися додому, – сказав Мявчик, відчуваючи тепло в лапі від останнього уламка.

Вони ступили в відображення Букнета в Дзеркалі Світів. Крок був легким, немов повернення додому після довгої подорожі.

Вони опинилися... на головній площі Букнета. Там, де все почалося, біля калюжі, яка вже не мерехтіла, а просто відображала небо. Мешканці Букнета з подивом дивилися на них.

– Ви повернулися! – вигукнула тітонька Мурка. – І що сталося? Моє відображення в діжці з тістом знову показує мене!

– І моя тінь перестала ганятися за хвостом! – зрадів кіт Філя.

Герої розповіли їм про свої пригоди. Про Перехрестя Реальностей, про розбите Дзеркало, про дивні світи та їхніх мешканців. Про тіні, що граються, про кита, що співає в повітрі, про живі відображення, про луну емоцій та про Силуета. Про те, як вони збирали уламки і як відновили Дзеркало.

Мешканці Букнета слухали їх із захопленням, дивуючись неймовірності цієї історії. Вони зрозуміли, що дивацтва з відображеннями були лише маленьким відлунням великого хаосу, який міг знищити їхній світ.

На честь порятунку Букнета (і відображень!) влаштували велике свято. Були танці, пісні, ігри та, звичайно ж, пиріжки тітоньки Мурки. Мявчик з особливим задоволенням їв пиріжки, відчуваючи, що він знову вдома, у своєму улюбленому, стабільному Букнеті.

Вогник розповідав про свої польоти у Світі Перевернутої Гравітації та про те, як він змусив хмару співати. Муся пояснювала мешканцям, як важливо контролювати свої страхи і як емоції пов'язують нас усіх. А Шапка... Шапка влаштувала цілий модний показ, демонструючи, наскільки ідеально виглядає її помпон після всіх цих пригод, і розповідаючи про свою заздрість до відображення та про комплімент від луни.