Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
—Все може бути. Треба сказати менеджеру про неї. Хто вона? – запитав найстарший учасник.
—Вона асистент Дениса Миколайовича.
—Що?! – зіниці карих очей розширились, на лоб впало пасмо світло-рожевого волосся.
—Бути такого не може, – з сумнівом сказав Андрій.
—Чому не може? Може, ще й як може, – промовив Денис, поправивши світло-рожеве волосся.
—Що ти маєш на увазі?
—Я не звернув на це уваги, але вона якось запитала в мене про номер телефону Микити, та я відмахнувся і відправив її до Аліни, – махнув головою в бік рудоволосої дівчини.
—До мене вона не підходила, – відповіла Аліна.
—Чим більше наша популярність зростає, тим більше є загроза нашому життю, – почухавши потилицю, сказав Максим.
—Іноді фанати забувають, що ми теж люди і ми теж хочемо жити так, як вони. Вільно ходити вулицями, відвідувати музеї, кав’ярні, ресторани, магазини, ходити в кіно. Зустрічатися з друзями, ходити на побачення, – Максим виглядав засмученим.
—Навіщо тобі стосунки? – запитав старший.
—Почнемо з того, що мені вже далеко не двадцять, а двадцять п'ять. В такому віці багато моїх однолітків вже створюють сім’ї, чим я гірший за них?
—Ти ж розумієш який це ризик? – уточнив старший.
—Знаю. Павле, я чудово розумію, що фанати не дадуть мені спокою. Вони скрізь. А я хочу, хоч іноді відчути себе людиною, – звернувся Максим до старшого.
—За все доводиться платити. За популярність, яка є в нас – особистим життям та щастям.
—Іноді мені хочеться все це залишити і піти зі сцени.
—Ти впевнений? Ти дійсно цього хочеш?
—Не знаю. Напевно мені просто потрібно трохи відпочити, змінити обстановку. Тоді, гадаю, мені стане краще. Я не хочу залишати вас. Ми стільки часу разом. Багато чого нам довелось пройти разом. Не хочеться це все просто так кидати, – сумно мовив Максим, дивлячись в підлогу.
—Не важливо, яке рішення ти приймеш – ми підтримаємо тебе в будь-якому випадку, – Павло підійшов до Максима й поклав на ліве плече свою руку, злегка стиснувши його.
—Дякую, – сказав Максим, із вдячністю глянувши на Павла.
—На сьогодні тренування закінчено, ходімо вже додому, – взяв в руки рюкзак Денис і попрямував до виходу із залу, інші хлопці вчинили так само.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знак янгола, Надія Містицька», після закриття браузера.