Читати книгу - "Тіні волі, Марина Вітер"

ГЛАВА 11. СЛІДИ НА СНІГУ

    Україна, 1933 рік. Великий голод.

            Поле біля села Вільшанки. Сніг лежить важким саваном.
            Марко — тепер сивуватий, худий, у пошитій власноруч свитці — йде через поле з мішком. За ним — юнак 13 років, його син Остап. Вітер жене по дорозі сніжинки та запах смерті.

— Тату, а в місті справді є хліб?

— Є, — сухо каже Марко. — Але не для нас.

          Вони доходять до хутора, де вмирає стара жінка.
Її останні слова:
— Хліб забрали… діти плачуть… а ті — ті, з Москви — сміються…

          Марко стискає кулак. У його серці знову прокидається те, що спало роками: гнів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍