Читати книгу - "Кам’яна Матір, Йо Томас"

— Віктор! — крикнула Гражина, коли побачила, як кров ринула з його розсіченої брови. — У тебе...

— Нічого. Пару швів — і як новий, — сплюнув Віктор і підхопився. — Забираємося звідси.

 

                                         --------------------------------------------------------

У машині, дорогою до села

Дощ знову почав капати. Внутрішня тиша глушила звук двигуна. Белла наклала пластир з аптечки на розсічену брову Віктора . Він морщився, але мовчав.

— Де це ти так навчився битися? — нарешті спитала Гражина, не відводячи очей від дороги.

— "Контора" навчила— хрипко відказав він. — Коли вчився бути тим, ким зараз краще не бути.

— Схоже, зараз ти той, хто потрібен, мене навчиш?

— Побачим — хрипло пробурмотав Віктор.

                                                     -------------------------------------------------

 

Підготовка до ритуалу

  Село під Кам’янцем зустріло їх туманом і тишею, ніби хтось зашив світ у ватну ковдру. У закинутій хаті на узліссі вони готували місце для обряду. За трактатом Книга Ран, потрібно:

Вода зі струмка, де вперше плакала дитина.

Дзвоник зі старої школи — символ зламаного дитинства.

Вогонь і земля з дому, де Потерча було колись покинуте.

— Ось, — Белла подала стару ляльку з подвір’я. — Це, певно, теж інтерпритована  його частина.

— І найголовніше, — додала Гражина. — Ми маємо промовити його ім’я. Але досі його не маємо.

Віктор вийняв один із пожовклих листів.

— Є натяк. Символи. Старослов’янський запис. Це анаграма. Але я її бачив раніше — в одній справі в Тюмені, у 1983. Там була згадка: “Ім’я проклятого звучить, як звук крику і стиглого зерна.”

— Що?.. — прошепотіла Белла.

— Ми близько, — сказав Віктор. — Дуже близько.