Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Тоді лізь, – я посунувся від отвору. – Там скоби вмуровані. До дна метрів шість.
Боря став на коліна, сунув голову в темряву, посвітив:
– Ого, дебелий підвал. Слухайте, жодного ящика… Схоже на каналізацію. Дідько! Збрехав… А сигнал звідки? Петю, ти не наплутав? Зізнавайся, а то поховаю тут як останнього щура!
– Зараз, – переляканий патлатий ухопив агрегат, прицілився кільцем, поводив ним, зняв навушники. – Слухай сам.
– Справді, – розгублений організатор по черзі зиркав то на мене, то на Петю. – Глибина сканування до двох метрів на відкритому ґрунті. Невже бреше?
– Виключено, – запротестував худий патлатий. – Сигнал стійкий.
– Подивлюся, – Боря зачепився ногою за скобу, перевірив на міцність. – В рюкзаку є канатик.
Я дістав згорнуту бухту й подав напарнику. Він надійно обв’язався, подав кінець і наказав міцно тримати, поки досягне дна.
– Я без нього ні в ліс, ні в кар’єр, – Боря підморгнув мені й пропав у темряві.
Петя сидів на цеглі й хвилювався за свій девайс.
Я стояв біля отвору й бачив лише відблиски у воді. Раптом почув радісний вигук.
– Є! От алканавт! Додумався заховати в ніші під самим верхом!
Петя підскочив, кинувся на поміч. Удвох вони скинули три ящики. У воді розкрили й заходилися перекладати добро в мішки з-під цукру.
– Ось вони, рідненькі, – Боря розпечатав коробку з мікросхемами, поцілував холодний жовтий метал. – Ми багатії!
– Ми – пірати, – я порівнював свої почуття з дитячою мрією про скарби. – Вірніше, мародери.
– Байдуже! – Борис ніби під кайфом. – Воно все наше! Не Ельдорадо, але машину я куплю круту. Стану бізнесменом. Доляри капатимуть на рахунки… Маєток, Мальдіви…
– Ріо-де-Жанейро, – я далекий від оптимізму Борі. Ми ще в заводі. Спочатку треба вибратися звідси, збути товар, поділити отримані гроші, а тоді святкувати.
– Гарячі мулатки… Ого-го! Стільки добра! Одне золото!
«Боря уявляє себе щасливчиком біля скрині з монетами, коштовними камінцями та брюликами», – подумав я в ту мить.
Мішки прив’язували по одному. От коли знадобилася моя мускульна сила. Витягати без блоку важкувато.
– Ми багаті, – мокрий Борис виліз услід за Петром.
Почали збиратися.
Патлатий «археолог» запакував металодетектор і походжав зовні:
– А якщо перевірити…
Почувся жахливий тріск. Боря штовхнув мене до отвору, засліплений спалахом. А потім я полетів у провалля, випадково зачепився за скобу й плюхнувся у воду. Початок моїх пригод. Без фантазій.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колекціонер спогадів, Віталій Механік», після закриття браузера.