Читати книгу - "Список Шиндлера"

мав зубну практику в Кракові. Ліхт розплавив золото й опівдні 8 травня вже гравіював усередині каблучки напис івритом. То були слова з Талмуду, що їх Штерн цитував Оскарові в Бухгайстеровій конторі в жовтні 1939 року: «Той, хто рятує одне життя, рятує цілий світ».

В одному з фабричних гаражів в’язні відчіпляли оббивку під стелею і на внутрішній частині дверей Оскарового «мерседеса», ховаючи тут і там торбинки з діамантами, якнайакуратніше, щоб нічого не стирчало. Для них також це був дивний день. Коли вони вийшли з гаража, сонце сідало за вежі, де стояли зaряджені, але на диво безпечні кулемети. Здавалося, весь світ чекає на рішучі слова.

І такі слова всі почули ввечері. Знову, як на свій день народження, Оскар звелів комендантові зібрати в цеху всіх в’язнів. Знов-таки, німецькі інженери й секретарки, які вже мали плани втечі, були присутні також. Серед них стояла й Інґрід, колишнє кохання Оскара. Вона виїжджатиме з Брюннліцу не з Шиндлерами. Тікати вона буде разом із братом, молодим ветераном війни, який був поранений і накульгував. Оскільки Оскар так намагався забезпечити в’язнів товарами, які можна було вимінювати, то малоймовірно, що його старе кохання залишало Брюннліц без засобів до існування. Напевне, колись вони зустрінуться як друзі десь на заході.

Як і під час Оскарової святкової промови, озброєна охорона стояла під стінами великого залу. Війні залишалося майже шість годин, а есесівці давали присягу не складати зброї в жодному разі. Дивлячись на них, в’язні гадали, що ж у них на думці.

Коли було сказано, що гер директор виголосить нове звернення, дві жінки з в’язнів, які знали стенографію, панна Вайдманн і пані Берґер, прийшли з олівцями й приготувалися записувати кожне слово. Оскільки то були принагідні слова, які виголошував без п’яти хвилин утікач, вони звучали більш переконливо з голосу, ніж читаються зі сторінок стенограми Вайдманн — Берґер. Тема промови була подібна до звернення на день народження, але, здається, Шиндлер цими словами хотів підбити підсумок і для в’язнів, і для німців. У промові йшлося, що в’язні — спадкоємці нової доби; і що всі решта — есесівці, він сам, Емілія, Фухс, Шонбрун — тепер мають рятуватися.

— Беззастережна капітуляція Німеччини, — сказав він, — щойно була проголошена. Після шістьох років жорстоких убивств людей жертв оплакують, а Європа тепер намагатиметься повернутися до миру й порядку. Я б хотів, щоб ви підтримували безумовний лад і дисципліну — те, без чого нам усім було так тяжко всі ці роки, — щоб ви прожили ці дні й невдовзі повернулися до своїх зруйнованих і пограбованих домівок, почали шукати, хто з ваших рідних залишився в живих. Тож запобігаймо паніці, результати якої не можна передбачити.

Звичайно, він мав на увазі паніку не серед в’язнів, а серед гарнізону, серед тих, хто вишикувався понад стінами. Він запрошував есесівців залишати це місце, а в’язнів — мирно їх відпустити. Генерал Монтґомері, командувач сухопутних сил союзників, сказав Оскар, оголосив, що кожен має діяти гуманно стосовно переможених і, судячи німців, проводити межу між обов’язком і виною: «Солдати на фронті й маленькі люди, які всюди виконували свої обов’язки, не повинні нести відповідальність за те, що вчинила купка людей, які називала себе німцями».

Він сказав слова на захист співвітчизників, які кожен в’язень, що дожив до цієї ночі, ще тисячу разів почує по тому. Але коли хтось заробив собі право казати ці слова на їхній захист так, що їх слухали щонайменше з толерантністю, — то, звичайно, саме Оскар Шиндлер.

— Те, що мільйони серед вас, ваші батьки, діти, брати, були знищені, засуджують тисячі німців, і навіть зараз мільйони простих німців не знають масштабів цього жахіття.

Ті документи й записи, що були знайдені в Дахау та Бухенвальді місяцями раніше, що про їхній зміст розповіло BBC, стали першим, що багато хто з німців почув про «це жахливе знищення». Але, знов-таки, він просив своїх працівників діяти людяно і праведно, а справедливість хай вершить суд.

— Якщо хочете когось звинуватити, робіть це у відповідному місці. Адже в новій Європі будуть судді, непідкупні судді, і вони вас вислухають.

Потім він повів мову про свій зв’язок із працівниками в році, який минув. В якомусь розумінні в його словах була й ностальгія, але боявся він також і того, що його судитимуть в одній купі з Ґьотами й Гассебрьоками.

— Багато серед вас знають ті переслідування, бюрократичні пастки й перешкоди, які мені довелося подолати цими роками, щоб відстояти своїх працівників. Коли вже навіть маленькі права польського робітника, його право лишатися на своєму місці й не бути силоміць відправленим до Райху, його домівку і скромне майно захищати було нелегко, то боротьба за єврейського робітника іноді взагалі здавалася неможливою.

Він описав деякі зі своїх складнощів, подякував людям за їхню допомогу в задоволенні вимог відповідальних за озброєння. З огляду на те, що в Брюннліці практично нічого не було вироблено, ці подяки могли звучати як насмішка. Але висловлені вони були без жодної іронії. Гер директор буквально казав: «Дякую, що допомогли мені пошити систему в дурні».

Далі він повів мову про місцевих жителів:

— Якщо за кілька днів вам відкриються двері до свободи, подумайте, що саме багато хто з тих людей, які живуть навколо фабрики, зробили для вас, допомагаючи добути додаткові харчі й одяг. Я зробив усе, що міг, і доклав усіх можливих зусиль, щоб дістати для вас додаткову їжу, і обіцяю й у майбутньому робити все, що тільки можу, щоб захищати вас і оберігати ваш щоденний хліб. І робитиму все, що зможу для вас, до п’яти хвилин на першу. Не ходіть грабувати й мародерствувати в сусідні будинки. Покажіть, що ви гідні тих мільйонів жертв з-поміж вашого народу, утримайтесь від будь-якої особистої помсти й терору.

Шиндлер визнав, що в цих місцях в’язням ніколи не були раді: євреї Шиндлера були табу в Брюннліці. Але є речі значно вищі від помсти:

— Я довіряю вашим капо та бригадирам надалі підтримувати порядок і порозуміння. Так що кажіть про це вашим людям, бо це в інтересах вашої безпеки. Подякуйте млинові Даубека, його допомога в добуванні їжі для вас виходила за межі можливого. За вас я нині подякую Даубеку, мужньому начальнику млина, він зробив усе, що міг, щоб нагодувати вас.

— Не дякуйте мені за те, що лишилися в живих. Подякуйте своїм людям, які працювали день і ніч, щоб урятувати вас від знищення. Подякуйте безстрашним Штернові й Пемперу і декому ще, хто, переймаючись