Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

Робертом Конквестом і журналістами Гаррісоном Солзбері з «New York Times» та Крістофером Гітчензом з «Nation». Більшу частину дебатів говорили не про голод. Гітченз підняв тему українського антисемітизму. Солзбері зосередився на Дюранті.[1251] Усе це спричинило зливу відгуків та статей.

Ще більшу хвилю пожвавлення та інтересу через кілька місяців викликала публікація книги Конквеста «Жнива скорботи» — найбільш промовистий результат Гарвардського проекту. Книга Конквеста (як і ця) була написана в співпраці з Українським дослідним інститутом Гарвардського університету. Тоді в історика не було доступу до архівів, який є у нас сьогодні. Але разом з Мейсом Конквест використав усі наявні джерела: офіційні радянські документи, мемуари, усні свідчення людей, які пережили голод. Книга «Жнива скорботи» вийшла в 1986 році та отримала рецензії в головних британських та американських газетах і багатьох академічних журналах — на той час безпрецедентний випадок для книжки про Україну. Багато рецензентів висловили здивування тим, як мало вони знали про таку велику трагедію. У «The Times Literary Supplement» дослідник радянської історії Джефрі Госкін визнав, що був шокований, довідавшись «наскільки багато матеріалів назбиралося за роки, більшість з яких доступна в британських бібліотеках». Зокрема він зазначив: «Важко повірити, що книга доктора Конквеста є першим історичним дослідженням того, що повинні вважати одним із найбільших рукотворних лих століття, відомим численними катастрофами». Френк Сисин висловився просто: «Це перша книга про Україну, котрій приділили стільки уваги».[1252]

Проте не всі відгуки були схвальними: багато професійних журналів не рецензували книгу Конквеста взагалі, а деякі північноамериканські історики вбачали в Конквестові представника більш традиційної школи радянської історії, а також члена правих політичних кіл, та відкрито засудили книжку. Джон Арч Ґетті поскаржився в своєму дописі в «London Review», що погляди Конквеста підтримує Американський інститут підприємництва (неурядовий дослідний інститут консервативного спрямування) та відкинув його джерела на підставі «політичної заангажованості», адже вони були пов’язані з «українськими емігрантами на Заході». Ґетті підсумував, що, на його переконання, «в сьогоднішньому консервативному політичному кліматі, з його дискурсом “імперії зла”, ця книга стане дуже популярною». Як і зараз, обговорення минувшини України в США визначала внутрішня політика країни. Хоча не було об’єктивної причини, з якої б вивчення голоду вважали предметом політики «правих» чи «лівих» сил, в умовах Холодної війни всіх науковців, які досліджували радянські злочини, все одно зараховували до одного чи іншого табору.[1253]

«Жнива скорботи» зрештою знайшли відгук усередині самої України. Звичайно, влада докладала всіх зусиль для блокування книги. Як тільки в Гарварді 1981 року розпочали працювати над проектом з дослідження голоду, делегація представництва УРСР в ООН відвідала університет і попросила Український дослідний інститут закрити цей проект. В обмін інституту запропонували доступ до архівів — велика рідкість на той час. Гарвард відмовився. Після того, як уривки книги Конквеста вийшли на шпальтах торонтської «The Globe and Маі», перший секретар радянського посольства написав гнівного листа редактору. «Так, дехто потерпав від голоду, — стверджував він, — але вони стали жертвами посухи та куркульського саботажу».[1254] Тільки-но книгу видали, вона стала відомою в Україні. Восени 1986 року її читали вголос для слухачів України на студії Радіо Свобода в Мюнхені.

Більш розлогу радянську інтерпретацію містить книга, що вийшла в 1987 році під назвою «Шахрайство, голод і фашизм: міф українського геноциду від Гітлера до Гарварду». Заявлений автор — Дуґлас Тоттл — був канадським лейбористським активістом. Він обстоював тезу, що голод — це брехня, вигадана та пропагована українськими фашистами та антирадянськими групами на Заході. Хоча Тоттл погоджувався, що погані погодні умови та післяколективізаційний хаос спричинили дефіцит продовольства в ті роки, він відмовився визнати, що держава зловмисно відіграла будь-яку роль у поширенні голоду. У книзі голод в Україні названо міфом, а будь-які спроби про нього розповісти були, певна річ, нацистською пропагандою. Книга Тоттла до того ж постулювала, що всі українці в діаспорі — «нацисти»; що книги та монографії про голод стали частиною антирадянської нацистської пропаганди та пов’язані із західною розвідкою; що Гарвардський університет є «давнім центром антикомуністичних досліджень, студій та програм» та мав зв’язки з ЦРУ; що статті Малкольма Маґґріджа про голод заплямовані тим, що ними скористалися нацисти, а сам Маґґрідж був агентом британських служб.[1255]

Інститут марксизму-ленінізму при ЦК КПРС та його філія в Києві допомагали Тоттлу в написанні роботи; непідписані версії курсували між їхніми установами та двома ЦК для правок і коментарів. Радянські дипломати стежили за виданням книги та її просуванням, згадували її всюди, де могли.[1256] Врешті-решт, книга не викликала великого ажіотажу, а в січні 1988 року «The Village Voice» опублікував статтю «У пошуках Радянського Голокосту: голод 55-річної давності підгодовує правих», що некритично оцінювала роботу Тоттла.[1257]

У ретроспективі книга Тоттла важлива як провісник того, на що варто було сподіватися майже через тридцять років у майбутньому. Наскрізною для книжки стала теза про зв’язок між українським «націоналізмом» (котрий ототожнено з будь-яким обговоренням радянських репресій в Україні або проблематики її незалежності чи суверенітету) та фашизмом і американською та британською розвідками. Набагато пізніше цю ж схему зв’язків з фашизмом та ЦРУ буде використано в російській інформаційній кампанії проти української незалежності в 2014 році. Підвалини для цієї кампанії цілком реально заклали в 1987 році.

«Шахрайство, голод і фашизм», як і решта радянських апологій того часу, визнавала, що в Україні та Росії був голод у 1932–1933 роках, але пояснювала його потребами «модернізації», куркульським саботажем та нібито поганою погодою. Як і в більш витончених дискредитаційних кампаніях, елементи правди поєднали з брехнею та перебільшенням. Робота Тоттла правильно вказувала на те, що деякі зі світлин, які в той час широко асоціювали з 1933 роком, були насправді фотографіями голоду 1921 року. Автор також правильно ідентифікував окремі погані та суперечливі дані 1930 року. Нарешті Тоттл правильно вказав, що деякі українці співпрацювали з нацистами, котрі під час окупації України багато писали і говорили про голод.

Хоча ці факти не применшують голод 1932–1933 років та не змінюють його причин, пов’язування «нацистів» з «націоналістами» не було випадковим, і мало на меті очорнити всіх, хто писав про голод. Певною мірою така стратегія спрацювала: радянська кампанія проти української пам’яті голоду та істориків голоду залишила відчуття непевності. Навіть Гітченз відчув себе зобов’язаним згадати українських колаборантів під час свого обговорення книги «Жнива розпачу», а частина науковців завжди буде обережно ставитися до книги Конквеста.[1258] Без доступу до архівів у 1980-ті роки було неможливо пояснити