Читати книгу - "Сон кельта"

У ті місяці кінця 1913 року та початку року 1914 політична напруга безперервно зростала в Ірландії. Розкол між юніоністами Ольстеру та автономістами й прихильниками повної незалежності поглибився до такої міри, що здавався прелюдією до громадянської війни. У листопаді 1913 року у відповідь на утворення організіції «Добровольців Ольстеру» під проводом Едварда Карсона утворилася ірландська «Народна армія», чий головний натхненник Джеймс Коннолі був профспілковим керівником і робітничим лідером. Ішлося про суто військову організацію, і створено її було для захисту робітників від агресії хазяїв та влади. Її першим командувачем став капітан Джек Вайт, який доблесно служив у британському війську, перш ніж навернутися до ірландського націоналізму. При утворенні цієї організації було зачитано текст Роджера, якого в ті дні його політичні друзі послали до Лондона, щоб він зібрав там економічну допомогу для націоналістичного руху.

Майже в той самий час, як і ірландська «Народна армія», були утворені з ініціативи професора Еойна Мак-Нейла, якому допомагав Роджер Кейсмент, ірландські «Добровольці». Ця організація від самого початку розраховувала на підтримку підпільного Ірландського республіканського братства, народного ополчення, яке вимагало незалежності для Ірландії й яким керував із безневинної тютюнової крамнички, що служила йому прикриттям, Том Кларк, легендарний персонаж у націоналістичних гуртках. Він просидів п’ятнадцять років у британських в’язницях за терористичні замахи із застосуванням динаміту. Після цього виїхав на заслання до Сполучених Штатів. Звідти керівники «Клану на Ґаел» (північноамериканського відгалуження Ірландського республіканського братства) послали його в Дублін, щоб, задіявши там свій організаторський геній, він створив підпільну мережу. Він так і зробив: у свої п’ятдесят два роки він був здоровий, невтомний і точний. Британська шпигунська агентура не змогла встановити його особу. Обидві організації працювали в тісному, хоч і не завжди легкому, співробітництві, й багато прихильників належали до обох відразу. Також приєднувалися до «Добровольців» члени Ґельської ліги, войовничі учасники «Син Файну», організації, що робила свої перші кроки під керівництвом Артура Ґрифіца, члени «Стародавнього ордену іберійців» і тисячі незалежних.

Роджер Кейсмент працював із професором Мак-Нейлом і Патриком Пірсом над редакцією маніфесту засновника ірландських «Добровольців» і з хвилюванням у душі перебував у великому натовпі учасників мітингу в дублінській Ротонді 25 листопада 1913 року, першого публічного акту організації. Від самого початку, як і планували Мак-Нейл та Роджер, ірландські «Добровольці» стали військовим рухом, який планував рекрутувати, муштрувати й озброювати своїх членів, поділених на взводи, роти й полки по всій Ірландії на той випадок, якщо вибухнуть збройні повстання, а цього не слід було виключати, з огляду на нестабільну політичну ситуацію.

Роджер душею й тілом присвятив себе роботі для «Добровольців». У такий спосіб він налагодив тісні зв’язки й міцно заприятелював із їхніми головними керівниками, серед яких було чимало поетів і письменників, таких як Томас Мак-Донеґ, що писав п’єси й викладав в університеті, й молодий Джозеф Планкет, хворий на легені й інвалід, який, попри свої фізичні вади, дихав надзвичайною енергією: він був не менш щирим католиком, аніж Пірс, зачитувався містиками й був одним із засновників театру «Абат». Активна діяльність Роджера на користь «Добровольців» займала його дні та ночі між листопадом 1913 року та липнем 1914-го. Він описав у щоденниках свою участь у мітингах у таких великих містах, як Дублін, Белфаст, Корк, Лондондеррі, Ґолвей і Лімерік, а також у містечках і селах перед сотнями, а іноді лише перед кількома слухачами. Його промови починалися спокійно («Я протестант з Ольстеру, який захищає суверенітет і визволення Ірландії з-під колоніального англійського ярма»), але, мірою того як він говорив, він збуджувався й закінчував на епічних нотах. Публіка майже завжди вітала його бурхливими оплесками.

Водночас він брав участь у складанні стратегічних планів для «Добровольців». Він був одним із тих керівників, які найбільше наполягали на тому, щоб надати рухові зброю, спроможну ефективно підтримати боротьбу за суверенітет, що, як він був переконаний, неминуче перейде з політичного плану до воєнних дій. Щоб озброїтися, бракувало грошей, і було вкрай необхідно переконати ірландців, залюблених у свободу, щоб вони щедро постачали грішми «Добровольців».

Ось так виникла ідея послати Роджера Кейсмента до Сполучених Штатів Америки, де ірландські громади мали економічні ресурси й могли збільшити свою допомогу під впливом публічної опінії. Хто зможе краще організувати там кампанію, як не ірландець, найвідоміший у світі? «Добровольці» вирішили обговорити цей проект із Джоном Дівоєм, лідером у Сполучених Штатах могутнього «Клану на Ґаел», що об’єднував численну ірландську націоналістичну громаду в Північній Америці. Дівой, народжений у Кіллі, графство Кілдар, був підпільним активістом від своїх юних літ, звинуваченим у тероризмі й осудженим на п’ятнадцять років в’язниці. Але відсидів він лише п’ять. Воював в Іноземному легіоні в Алжирі. У Сполучених Штатах заснував газету «Ґелік Америкен», у 1903 році, й налагодив тісні контакти з американським істеблішментом, завдяки чому «Клан на Ґаея» став політично впливовою організацією.

Поки Джон Дівой вивчав цю пропозицію, Роджер не припиняв пропаганду на користь ірландських «Добровольців» та їхнього озброєння. Він близько заприятелював із полковником Морисом Муром, генеральним інспектором «Добровольців», якого супроводжував у його мандрах по острову, перевіряючи, як відбуваються військові навчання й чи надійно заховані склади зброї. За наполяганням полковника Мура Роджера Кейсмента включили до головного штабу організації.

Кілька разів його посилали в Лондон. Там діяв підпільний комітет, очолюваний Алісою Стопфорд Ґрін, який, крім збирання грошей, організовував в Англії та кількох європейських країнах таємну купівлю рушниць, револьверів, гранат, кулеметів і набоїв і таємно переправляв до Ірландії. На тих лондонських вечірках у домі Аліси, де збиралися її друзі, Роджер довідався про те, що війна в Європі перестала бути простою можливістю, а перетворилася на неминучу реальність: усі політики й інтелектуали, які приходили на зустрічі в дім історички на Ґросвінор-роуд, вважали, що Німеччина вже вирішила розпочати війну, й запитували себе не про те, буде війна чи ні, а про те, коли вона вибухне.

Роджер переселився у квартал Малагіда, на північному узбережжі Дубліна, хоч через свої політичні мандри рідко ночував у власному помешканні. Незабаром по тому як він оселився там, «Добровольці» попередили його, що Ірландська королівська поліція відкрила проти нього справу й що її агенти стежать за ним. Це була ще одна причина, щоб він від їхав до Сполучених Штатів; там він принесе більше користі націоналістичному рухові, аніж у тому разі, якщо залишиться в Ірландії і його посадять за ґрати. Джон Дівой повідомив йому, що керівники «Клану на Ґаел» вітатимуть його приїзд. Усі вірили в те, що його присутність прискорить