Читати книгу - "Несподівана вакансія"

— Гадаю, може, — ствердно кивнув головою Колін.

Кей повернулася до Парміндер.

— Думаєте, рада справді проголосує за те, щоб виселити «Белчепел» з їхньої будівлі? Я розумію, що людей дратують розкидані голки й наркомани на околицях, але ж клініка далеко звідси… яке діло Пеґфорду до неї?

— Говард і Обрі — два чоботи пара, — пояснила Парміндер з напруженим обличчям і темними мішками під очима. (Завтра саме їй належало йти на засідання ради, щоб без підтримки Баррі протистояти Говардові Моллісону з його поплічниками.) — їм треба скоротити витрати на окружному рівні. Якщо Говард викине клініку з теперішньої дешевої будівлі, то її утримання значно подорожчає; тоді Фаулі зможе заявити, що витрати зросли і фінансувати клініку з міського бюджету недоцільно. А після цього Фаулі зробить усе для того, щоб перепідпорядкувати Поля Ярвілу.

Стомившись пояснювати, Парміндер вдала, що розглядає нову пачку документів про «Белчепел», які принесла Кей, і таким чином припинила цю розмову.

«Навіщо мені це все?» — запитувала вона сама себе. Вона ж могла сидіти вдома з Вікрамом, який, коли вона йшла, дивився по телевізору якусь комедію разом із Джасвант і Раджпалом. Їхній сміх діяв їй на нерви. Коли востаннє вона усміхалася? Навіщо прийшла сюди, навіщо п’є це огидне тепле вино, навіщо бореться за клініку, яка ніколи їй не знадобиться, і за житловий масив, заселений людьми, від яких вона, мабуть, відверталася б, зустрівши на вулиці? Вона ж не Бгай Кангайя, котрий не робив різниці між душами друзів і ворогів. Вона не бачила Божого світла в душі Говарда Моллісона. Їй важливіше побачити поразку Говарда, ніж зберегти за дітьми з Полів право навчатися в Святому Томасі, а за полянськими наркоманами — звертатися в «Белчепел», хоча якщо тверезо поміркувати, то це, звичайно, гарні і благі справи…

(Але насправді вона знала причину. Вона хотіла перемогти заради Баррі. Він розповідав їй про те, яке значення мало для нього навчання в школі Святого Томаса. Однокласники запрошували його до себе в гості, і він, який тулився з мамою й двома братами у фургончику, просто умлівав від охайних і теплих будиночків на вулиці Надії і захоплювався солідними вікторіанськими будинками в Соборному провулку. Він навіть побував на дні народження в тому самому будинку з коров’ячою мордою, який потім купив для своєї сім’ї.

Він закохався у Пеґфорд, з його річкою, з його полями, з його масивними будинками. У мріях уявляв, що матиме колись садочок, у якому зможе гратися, дерево, на якому повісить гойдалку, багато зелені і простору. Він збирав там каштани і привозив їх на Поля. Успішно закінчивши школу Святого Томаса (був одним із найкращих учнів), він першим зі своєї родини вступив до університету.

«Любов і ненависть, — подумала Парміндер, трохи налякана власного відвертістю. — Любов і ненависть — ось що привело мене сюди…»)

Вона гортала документи Кей, вдаючи, що пильно їх вивчає.

Кей була втішена такою увагою Парміндер, адже ці нотатки забрали в неї купу часу і нервів. Вона вірила, що будь-кого, хто перечитає ці матеріали, не доведеться зайвий раз переконувати, що наркоклініку «Белчепел» треба залишити.

Та попри всю статистику, розгляди анонімних справ і свідчень пацієнтів, Кей насправді бачила клініку лише крізь призму одного такого пацієнта: Террі Відон. Кей відчувала зміни в поведінці Террі, вона цим пишалася і водночас боялася цього. Террі демонструвала кволі спроби керувати власним життям. Вона вже двічі поспіль казала Кей: «Роббі вони в мене не заберуть, я їм не дозволю», — і це було не безсиле нарікання на долю, а певна заявка про серйозний намір.

«Вчора я відвела його в ясла, — сказала вона Кей, яка мала необережність здивуватися цій звістці. — А чо ти, курва, вирячила очі? Шо, я не можу відвести малого в ті довбані ясла?»

Кей була переконана: якщо двері «Белчепел» зачиняться перед Террі, то та хитка конструкція, яку вони намагалися вибудувати з уламків її пропащого життя, буде остаточно зруйнована. Схоже, Террі відчувала перед Пеґфордом якийсь зачаєний нутряний страх, причин якого Кей не розуміла.

— Ненавиджу його, курва! — буркнула Террі, коли Кей мимохідь згадала про Пеґфорд.

Окрім того, що там жила її покійна бабуся, Кей не знала нічого, що могло пов’язувати Террі з цим містечком, але боялася, що якби Террі була змушена щотижня їздити туди по метадон, її впевненість у собі похитнулася б, розваливши й без того крихкий підмурівок, на якому трималася безпека її родини.

Після Парміндер слово взяв Колін, він переповідав історію Полів. Кей знуджено кивала головою, вставляючи вряди-годи «гм», але думками вона була далеко звідси.

Колінові дуже лестила манера цієї привабливої молодої жінки ловити кожне його слово. Відтоді, коли він прочитав той жахливий допис, йому ще ні разу не було на душі так спокійно, як сьогодні. Жодного з тих катаклізмів, які він малював ночами в своїй уяві, так і не сталося. Його не звільнили. Перед дверима не зібралася розлючена юрба. Ніхто на сайті пеґфордської місцевої ради, та й узагалі будь-де в інтернеті (а Колін поґуґлив добряче), не вимагав його арешту чи ув’язнення.

Повз прочинені двері пройшов Жирко, смакуючи йогуртом. Він зазирнув до кімнати і на якусь мить зустрівся поглядом з Коліном. Коліну одразу ж вилетіло з голови, про що він говорив.

— …і… ну, двома словами, це все, — закінчив він, затинаючись.

Зиркнув на Тессу, шукаючи підтримки, але його дружина з кам’яним обличчям дивилася кудись перед собою. Це трохи образило Коліна. Він думав, що Тесса зрадіє, коли побачить, що йому вже набагато краще після тієї кошмарної ночі і що він себе контролює. Він знову відчув, як у животі зарухалися щупальці страху, але його трохи заспокоїла присутність такої ж, як і він, сіромахи й жертви гидких пліток Парміндер, а також співчутлива увага вродливої соцпрацівниці.

На відміну від Кей Тесса і справді прислухалася до кожного слова, сказаного Коліном щодо права Полів залишатися під юрисдикцією Пеґфорда. Але, на її думку, аргументам Коліна бракувало переконливості. Він хотів вірити в те, у що вірив Баррі, хотів перемогти Моллісонів, бо цього хотів Баррі. Коліну не подобалася Кристал Відон, але їй симпатизував Баррі, тому він переконував себе, що просто недобачає усіх її чеснот. Тесса знала, що її чоловік — це дивовижна суміш зарозумілості й покори, непохитних переконань і крайньої невпевненості в собі.

«Вони так помиляються, — подумала Тесса, глянувши на цю трійцю,