Читати книгу - "На лезі клинка"

втомився. Коли Джезаль зиркнув у його бік, той підстрибував на кінчиках пальців, киваючи головою на шумний потік порад штирійською від його тренера.

— Ти його поб’єш! — пробурмотів Вест, вручаючи Джезалю пляшку з водою. — Поб’єш, а там вже і фінал.

Фінал. Це означало зустріч з Ґорстом. Джезаль трохи сумнівався, чи йому справді цього аж так хотілось.

У Варуза ж сумнівів не було.

— Просто побий його і все! — процідив маршал, коли Джезаль зробив ковток із пляшки, споліскуючи рот. — Просто побий його!

Джезаль виплюнув половину у відро, а решту ковтнув. Просто побий його. Сказати легко, але цей штирієць — хитрий чорт.

— Ти зможеш! — повторив Вест, розтираючи Джезалю плечі. — Інших ти ж побив!

— Прикінчи його! Просто прикінчи його!

Маршал Варуз подивився в очі Джезалю.

— Хіба ти пусте місце, капітане Лютар? Хіба я марно згайнував на тебе стільки часу? Чи, може, все-таки ти чогось вартий? Га? Саме пора вирішити!

— Прошу, панове! — виголосив арбітр. — Вирішальний раунд!

Джезаль глибоко вдихнув і видихнув, взяв у Веста клинки і підвівся. Він чув, як тренер Філіо вигукував слова підтримки, перекрикуючи бурхливий шум юрби.

— Просто прикінчи його! — крикнув Варуз востаннє, і Джезаль попростував до кола.

Вирішальний раунд. Вирішальний у багатьох аспектах. Від нього залежить, потрапить Джезаль у фінал чи ні. Стане кимось чи залишиться ніким. Джезаль був втомлений, дуже втомлений. Він майже півгодини фехтував без упину на спеці, а це неабияк виснажує. Він вже почав пітніти знову. Він відчував, як піт виступає на його лиці великими краплями.

Він рушив до свого місця — смужки крейди на сухій траві. Філіо вже чекав на нього, досі всміхаючись, очікуючи на свою перемогу. Малий засранець. Якщо Ґорстові вдавалось товкти інших у цьому колі, то і Джезаль міг зарити цього дурня носом в землю. Він стиснув руків’я своїх клинків і зосередився на тій нудотній посмішечці. Якусь мить Джезалеві хотілось, щоб клинки були не затуплені, доки він не збагнув, що його теж могли би проштрикнути.

— Почали!

Джезаль тасував свої карти, крутячи їх у руках так і сяк, ледве бачачи символи на них і майже не турбуючись про те, щоб не світити ними перед іншими.

— Підвищую ставку на десятку, — мовив Каспа, соваючи по столу кілька монет з виразом, який наче казав… проте яка різниця, що казав — Джезалю було байдуже, та й думав він зовсім про інше.

Запала тиша.

— Твій хід, Джезалю, — нарешті буркнув Джеленгорм.

— Що, вже? А, ну…

Він втупився у безглузді символи, не в змозі сприймати гру серйозно.

— Е-е, гм… Я пасую.

Він скинув карти на стіл. Сьогодні Джезаль програвав, добряче програвав, вперше за хтозна-скільки часу. Мабуть, узагалі вперше. Він був надто зайнятий думками про Арді: гадав, як переспати з нею так, щоб жодному із них не було шкоди, а особливо, щоб його не убив Вест. На жаль, він досі не наблизився до відповіді.

Каспа згріб монети, широко всміхаючись через свою неймовірну перемогу.

— Ти чудово сьогодні бився, Джезалю. Бій був важкий, але ти не здався, еге ж?

— М-м, — кинув Джезаль, беручи зі стола свою люльку.

— Клянусь, на якусь мить мені здалося, ніби ти в його руках, а потім раз, — він клацнув пальцями прямо під носом Брінта, — і все! Звалив його, як цуцика. Публіка була в захваті! Я так реготав, що ледь не обмочився, правда!

— Як думаєш, ти зможеш побити Ґорста? — запитав Джеленгорм.

— М-м, — Джезаль стенув плечима, запалив люльку і відкинувся в кріслі, звівши очі на сіре небо та вдихаючи дим.

— Схоже, ти цим усім не надто переймаєшся, — зауважив Брінт.

— М-м.

Три офіцери перезирнулись, розчаровані, що вибрана тема його не зацікавила. Каспа спробував іншу.

— Хлопці, а ви бачили принцесу Терез?

Брінт і Джеленгорм заахали й заохали, а тоді всі троє взялись торохтіти про те, як зачарувала їх ця жінка.

— Чи я її бачив? Та ти що!

— Її називають перлиною Таліна!

— От про неї чутки справдешні!

— Кажуть, її вже збираються видати за принца Ладіслу.

— От везунчик! — і так далі.

Джезаль продовжував сидіти, відкинувшись на спинку крісла і пахкаючи люлькою у небо. Від побіжного погляду на Терез у нього склалося неоднозначне враження. Здалеку вона, без сумніву, виглядала красунею, але йому здавалося, що її обличчя було на дотик наче скло: холодне, тверде і крихке. Не те, що Арді…

— А все ж, — виголошував Джеленгорм, — змушений визнати, Каспо, що моє серце досі належить твоїй кузині Арісс. Мені союзна дівчина завжди миліша від іноземки.

— Звісно, якщо у неї купа грошей, — пробурмотів Джезаль, не опускаючи очей.

— Ні! — обурився здоровань. — Вона — ідеальна дама! Мила, скромна, гарної крові. Ах!

Джезаль всміхнувся сам до себе. Якщо Терез була холодним склом, то Арісс — мертвою рибою. На його думку, цілувати її — те саме, що цілувати стару ганчірку: млява і нудна. Вона не вміла цілуватись так, як Арді. Ніхто інший так не вмів…

— Звісно, вони обидві ті ще кралі, — базікав Брінт, — гарні жінки, про яких можна мріяти, якщо вам тільки мрії і цікаві…

Він по-змовницьки нахилився вперед, хитро всміхаючись до решти, так наче хотів поділитись чимось таємним і хвилюючим. Інші двоє підсунулись ближче, але Джезаль не зрушив з місця. Його зовсім не цікавило, з якою шльондрою спав цей бовдур.

— Вам знайома сестра Веста? — прошепотів Брінт. Кожен м’яз у тілі Джезаля напружився. — Вона, звісно, не рівня тим двом, але все одно доволі як для простолюдинки і… Я гадаю, вона би не відмовила.

Брінт облизав губи і підштовхнув Джеленгорма ліктем. Здоровань винувато заусміхався, як школяр на непристойний анекдот.

— О так, мені здається, вона з тих, котрі не відмовлять.

Каспа загиготів. Джезаль відклав свою люльку на стіл і помітив, що його рука ледь тремтить. Інша рука з такою силою вчепились в підлокітник, що побіліли суглоби пальців.

— Чесне слово, — вів далі Брінт, — якби я не боявся, що майор проштрикне мене своєю шпагою, то радо проштрикнув би його сестру моїм… ну, ви розумієте? — Джеленгорм залився сміхом. Коли Брінт звернув свою посмішку до нього, Джезаля відчув, як у нього смикається повіка. — А що ти думаєш, Джезалю? Ти ж її бачив, правда?

— Що я думаю? — Він глянув на три усміхнені пики, і його голос прозвучав немовби звідкись здалеку. — Я думаю, що тобі треба слідкувати за словами, сину йобаної шлюхи.

Він скочив на ноги, зціпивши зуби так міцно, що, здавалося, вони ото-от покришаться. Три усмішки згасли. Джезаль відчув на плечі руку Каспи.

— Годі тобі, він