Читати книгу - "Метаморфози"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
138 Той, що сьогодні — мене, а, трапляється, й вас виручає,—
139 Хай не пробуджує заздрості: кожен свого хай пильнує!
140 Ну, а походження, рід? Чи моя це заслуга, до чого
141 Жодних зусиль не доклав? Та якщо тут Еант похвалявся
142 Родом високим своїм, то й у мене з Юпітером-батьком
143 Певна спорідненість є: на такому ж я східці від нього.
144 Я — від Лаерта родивсь; Лаерт — від Аркесія; цей же
145 Сином Юпітера був. І ніхто з них не йшов на вигнання.
146 Славний мій рід і по матері: бог красномовний, Кілленій,—
147 Ще одна гордість його. Від богів мої батько і мати.
148 Та не тому, що й по матері я видатніший од нього,
149 Та й не тому, що мій батько не винен у братовій крові,
150 Зброї цієї прошу. Хай заслуги вирішують справу.
151 Те, що братами були Теламон і Пелей, не вважайте
152 За перевагу його. Коли йде про таку нагороду,
153 Міру хоробрості слід, а не знатності міру цінити!
154 Втім, коли взяти родинні зв'язки і спадковість найближчу,—
155 Є ж його батько Пелей, є ще й Пірр, його син. Для Еанта ж —
156 Місця нема. Хай у Фтію цю зброю везуть або в Скірос!
157 Єсть іще Тевкр; хоч так само двоюрідний брат він Ахіллу,
158 Зброї не просить, однак. Та хіба, попросивши, б домігся?
159 Тож, коли тільки про наші діла суперечка ведеться,
160 Стільки всього я зробив, що про те й оповісти тут годі
161 Так, нашвидку. Тому спробую викласти все по порядку.
162 Мати, Нерея дочка, щоб од сина біду відвернути,
163 Поміж дівчат помістила його й з усіма підманула
164 Також, Еанте, й тебе, — юнака одягнувши, мов діву.
165 Хто ж, як не я, до дівочих речей, щоб його спонукати,
166 Зброю підклав? Та герой і тоді не відкинув накидки,
167 Хоч у руках уже меч мав і щит, поки знов я не втрутивсь:
168 «Сину богині,— кажу йому, — тільки від тебе залежить,
169 Впасти Пергаму, чи ні! Ти вагаєшся Трою здобути?»
170 З тим на хоробрі діла скерував я хороброго мужа.
171 Вчинки його — це й мої: коли Телеф зі мною боровся,
172 Списом я зранив його; а піддався — я вигоїв рану.
173 Фіви здобуті — заслуга й моя. Я ж і Лесбос, повірте,
174 Й Тенед, і Кіллу, й Хрісею здобув — Аполлона оселі,
175 Й Скірос узяв. Од удару й моєї правиці, вважайте,
176 Стіни Лірнеські стряслись і зрівнялись, упавши, з землею.
177 Я, поминувши все інше, подав вам того, хто мав силу
178 Гектора перемогти — значить, Гектор поліг і від мене!
179 Зброєю, отже, тією, що нею я викрив Ахілла,
180 Зброї прошу: дав живому, від мертвого — знов забираю.
181 Тільки-но біль одного перейняв усіх інших данайців,
182 І поспливалося тисяча суден в Авліду Евбейську,
183 Наче завмерли вітри, а якщо й повівали часами,
184 То супротивні. Велить Агамемнону Доля сувора
185 В жертву невинну дочку принести безсердечній Діані.
186 Він — проти жертви цієї, однак; на богів розгнівився:
187 Владар отецьким пойнявся чуттям, та м'якими словами
188 Батьківське серце зумів я схилити на користь суспільну.
189 Мушу зізнатись, — Атрід хай пробачить мені це зізнання,—
190 Справу я вів нелегку, бо й суддя був небезсторонній.
191 Все ж і суспільне добро, і братова кривда, й найвища
192 Влада схилили його прямувати до слави по крові.
193 Послано й до Клітемнестри мене, де не доказів сила —
194 Хитрість потрібна була. Та послали б до неї Еанта —
195 Ще й до сьогодні б вітри ходові парусів не напнули!
196 Послано й до Іліона мене — відчайдуха — промовця.
197 Гордо ввійшов і побачив я Раду високої Трої.
198 Повно було там мужів. Але, сміло їм дивлячись в очі,
199 Справу я вів, яку Греція спільно мені доручила.
200 Виклав Паріса вину; домагаюсь Єлени й добичі.
201 Згодні були з цим Пріам і Пріамовий родич — Антенор:
202 Сам же Паріс і брати, що в тій кражі йому пособляли,
203 Мало що волі рукам не дали, — чи ж не ти, Менелаю,
204 Свідок цього, — я з тобою був перший тоді в небезпеці.
205 Надто довго б я мусив розказувать, скільки добра вам
206 Рада моя та рука принесли у війні довголітній.
207 Довгий час після перших боїв не хотів покидати
208 Ворог укріплень міських; дочекатись відкритої битви
209 Годі було; вже й десятий під Троєю рік нас застукав…
210 Що ж у той час робив ти, хто лише напролом іти вміє?
211 Користь яку подавав? А якщо запитаєш про мене,—
212 Ворога в сіті беру, оборонні рови укріпляю,
213 Тішу всіляко своїх, щоб війну осоружну, тривалу
214 Легше терпіти могли. Як озброїтись можна, повчаю,
215 Як — добувати харчі. Де сутужно, — мене посилають.
216 Ось, одурманений сном, посилаючись на Громовержця,
217 Владар велить нам кінчати війну, хоч її й розпочато.
218 Легко йому й відстояти наказ: повелів же Юпітер!
219 От хай перечить Еант!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози», після закриття браузера.