Читати книгу - "Метаморфози"

Нехай кличе до знищення Трої!

220 Хай повоює, мастак воювать! Та чому ж не зупинить

221 Відступу? Зброї чому не бере та юрби не скерує?

222 Ба! На це здатний лиш той, чиє слово — завжди вагоме!

223 Втім, він і сам відступив! Я бачив, як ти, показавши

224 Спину — й мені стало соромно! — став напинати вітрила!

225 «Гей, зупиніться! — я втрутився. — Чи одуріли ви, друзі?

226 Трою, вже майже здобуту, надумали з рук упустити?

227 З чим — на десятий рік! — ви повернетесь, як не з ганьбою?»

228 Цими й іншими ще, красномовний од гніву, словами

229 Я втікачів зупинив, одвернув, очманілих, від суден.

230 І закликає Атрід переляканих друзів на збори.

231 Син Теламона й тоді, щоби зайвих клопотів не мати,

232 Пари з вуст не пустив. Ганьбувати володарів зваживсь

233 Тільки Терсіт, але я покарав недолугого старця!

234 Виступив я і лякливих на ворога знов піднімаю,

235 Словом своїм повертаю в серця занепалу хоробрість.

236 Тож усе те, чим Еант похвалявсь, — його мужність уявна,—

237 Також заслуга моя: втікача зупинив я, отямив.

238 Хто потребує тебе між данайцями, хто тебе славить?

239 Ну а зі мною й Тідід свої вчинки погоджує радо,

240 Схвалює те, що роблю, дорожить товариством Улісса.

241 Щось таки важить, що не з однієї лиш тисячі наших

242 Вибрав мене Діомед! Хоч до цього й не змусила доля,

243 Знехтував я небезпеками: ніч була й ворог довкола!

244 З роду фрігійців Долона, що зваживсь на подвиг такий же,

245 Вбив я, але перед тим його змусив усі таємниці

246 Викласти — все, що облудлива Троя для нас готувала.

247 Все я від нього дізнавсь, не було що й вивідувать більше.

248 Міг повертатись уже до своїх, похвали заслуживши.

249 Та, не обмежившись цим, я проник у ту ніч до наметів

250 Реса, — й винищив махом усіх, розпочавши від нього.

251 Тільки тоді, доконавши свого, наче той тріумфатор,

252 Я на здобутому повозі в табір свій гордо в'їжджаю.

253 Зброї того, чиїх коней за вихід нічний домагався

254 Ворог, — мені не присудите? Бережете для Еанта?

255 Може, згадати ще й те, як загін Сарпедона, лікійця,

256 Знищив я списом своїм? Умиваючись власною кров'ю.

257 Впали від мене Керан, син Іфіта, Аластор і Хромій;

258 І Прітанід, і Алкандр, і Ноем повалився, і Галій;

259 Херсідамант і Тоон полягли від моєї правиці,

260 З ними — Хароп і Енном, що таку нещасливу мав долю!

261 Далі — й безвісних чимало лягло поза стінами міста

262 Від оцієї ж руки. Є й у мене рубці, громадяни,

263 Як і годиться, на грудях. А щоб голослівним не бути —

264 Гляньте! — І тут він розхристався. — Ось тії груди, що завжди

265 Тільки за ваше трудились добро, задля вашої справи!

266 Син Теламона, проте, упродовж тих років ані разу

267 Крові за вас не пролив! Його тіло не відало рани!

268 Ось і повірте йому, що відстоював судна пеласгів,

269 Що проти Трої й самого Юпітера виступив збройно!

270 Сам заявлю: виступав! Я не з тих, які звикли злобливо

271 Інших відсунути в тінь. Але хай на загальні здобутки

272 Не посягає один. Нехай кожного з вас пошанує!

273 Це ж Акторід ворогів одігнав обладунком Ахілла

274 Від кораблів, що згоріли б таки з їх захисником разом.

275 Певен до того ж Еант, що лиш він міг на Гектора вийти;

276 Ні владаря, ні вождів, ні мене не бере до уваги.

277 Хоч йому жереб сприяв, а піднявся він — тільки дев'ятий.

278 Ну а який був вінець, чим скінчивсь, найхоробріший мужу,

279 Ваш поєдинок? Пішов собі, навіть без дряпинки, Гектор!

280 Мушу, хоч як мені важко, згадати вам той нещасливий

281 День, коли грізний Ахілл, охорона данайців надійна.

282 Впав! Та ні жах, ні ридання, ні смуток мені в ту годину

283 Не перешкодив з землі його тіло піднять божественне.

284 Ось на плечах цих, кажу, на плечах цих Ахіллове тіло

285 Й зброю Ахіллову ніс — і тепер її хочу носити!

286 Є необхідні в мені — для такого спорядження — сили,

287 Єсть і снага, єсть і дух, що належно цю почесть оцінить.

288 І чи для цього богиня морська — лазурова Фетіда

289 Сином пишалась своїм, щоб цю зброю, небесний дарунок,

290 Витвір такого митця, одягнув неотесаний воїн?

291 Що йому скаже різьба на щиті? Чи б зумів розпізнати

292 Де Океан, де Земля, де Плеяди й Гіади вологі

293 Високо в небі зорять, де там Аркт, що не відає моря,

294 Де там є коло яке, де — осяйливий меч Оріона.

295 Прагне тієї, тупий, на якій і не знається, зброї!

296 Твердить, що я хитрував, од війни ухилявся важкої,

297 Пізно в ряди наші став… Та йому й невтямки, що тим самим

298 Він посягає на честь величавого духом Ахілла.

299 Злочином хитрість назвав; ми з Ахіллом, виходить, — злочинці:

300 Люба дружина — мене; його — мати затримала люба.

301 Їм попередні роки присвятили ми, вам же — наступні.

302 З ними спочатку ми разом були,