Читати книгу - "Коли курява спаде"

дорозі на них напав туси Лха Шопа і весь ячмінь, який я подарував їм, потрапив до рук інших людей. Туси Ронггонг хотіла прибрати байдужого вигляду, однак як жінка, зрештою, не змогла стримати сліз.

— Не хвилюйся, — сказав батько, — туси Мерці буде відстоювати справедливість.

Тусиня відвернулась і змахнула сльози.

Відтак вона сама поставила себе в нерівне становище. Я поки що не розповідав про те, як вона мене викрала, інакше вона б опинилась у ще більш несприятливих умовах. Тхарна подивилася на мене, підвелась і вийшла.

Я вийшов слідом за нею. І почув позаду тихий сміх.

Яким же свіжим було вечірнє повітря після дощу! По небу піднімався місяць, розсипаючись по річковим брижам срібною лускою. Його холодне світло, відбиваючись від поверхні річки, освітлювало моє серце і освітлювало моє кохання. Тхарна мене поцілувала.

Від її поцілунку я зробився ще дурнішим, тож сказав:

— Який гарний місяць!

Тхарна усміхнулась, і її усмішка була такою ж холодною, як місячне сяйво. Вона сказала:

— Тут про невідкладні справи потрібно говорити, а ти — про місяць!

— Як світиться вода в річці! — продовжував я.

Тепер вона пом’якшила голос і сказала:

— Ти сердишся на мене?

— Мій батько офіційно звернеться до тусині з пропозицією про шлюб.

Сказавши це, я хотів поцілувати її. Вона піддалася на мій крок, тож мої груди притулились до її грудей, однак при цьому вона прикрила мої губи своєю рукою і спитала:

— Ти ж не розкажеш про ті події своєму батькові?

— Я тільки повідомив йому, що отримав тебе на пасовищі, — сказав я, розуміючи, про що вона говорить.

Вона впала мені на груди. Я хотів повести її до своєї кімнати, однак вона сказала, що хоче повернутись до матері. Так я довго стояв, притискаючи її до грудей, омитий сонячним світлом.

Коли ми заговорили про пограбування по дорозі, в очах Тхарни заблищали сльози.

Дивлячись на її вираз обличчя, я відчув, що моє серце сповнилося гнівом і болем.

— Що вони зробили вам, жінкам? — спитав я.

Тхарна зрозуміла, що я питаю, чи її зґвалтували. Вона затулила обличчя, тупнула ніжкою, стишила голос і сказала, що вона разом із тусинею вирвалась, в оточенні охоронниць. Я зовсім не думав про те, що повинен узяти собі за дружину неодмінно незайману дівчину[129]. У нас тут ніхто такому не навчав. Однак я все ж запитав її про це. Відповівши, Тхарна відчула, що я розгубився, тож в свою чергу спитала:

— А чому ти питаєш про це?

Я сказав, що не знаю.

Те, що жінку-туси пограбували на півдорозі, не мало до мене жодного стосунку. Однак батько й управитель вважали, що це я навмисне влаштував засідку, віддавши їй зерно. Туси декілька разів питав в управителя, чия то була ідея віддати зерно, й управитель весь час казав, що то була ідея панича. Відтак батько прийшов до мене спитати, що робити далі. Я відповів: що повинні, те й робити. Я говорив із надзвичайною самовпевненістю, якої мені надавав стримуваний усередині вогонь. Адже етикет туси дозволяв мені перебувати разом із чарівною Тхарною, однак я не міг брати її з собою в ліжко, коли хотів, як це було дозволено із служницями, які не мали статусу. Згідно з етикетом, ми могли спати разом тільки після укладення шлюбу. Саме тому я так роздратовано й відповів: «Що повинні, те й робити».

Батько ляснув у долоні й розсміявся.

Туси влаштували нам заручини на кордоні. Зазвичай заручини доньки туси повинні відбуватися дуже помпезно, однак у такі незвичайні часи, як зараз, і в такому особливому місці ми все спростили. Церемонія моїх заручин полягала в тому, щоб усіх нагодувати. Тож усі без упину їли і їли, аж поки з'їли багато смачних речей. Санг'є Дролма порядкувала на кухні, але насамкінець вона також прийшла і поставила перед нами з Тхарною величезну таріль власноруч приготовлених наїдків. Вона також сказала до мене, стишивши голос:

— Вітаю, паничу!

Поївши, вони нас розлучили, адже ми не повинні були бачитися до весілля. Ми обмінялися певними речами — перснями, що носили на пальцях, та ланцюжками, що носили на шиях, а також ще яшмовими прикрасами, що їх прив’язували до поясів. Уночі я думав про Тхарну й не міг заснути, тож у певний час почув легкі кроки, що наближалися до горішніх кімнат із вітальні. Невдовзі за стіною, в батьковій кімнаті, розляглося тваринне сопіння. Зрештою, я почув голос туси Мерці: