Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

узбережжі та на більшій території Америки того тижня, але якась там жарінь не могла втримати хлопців від того, щоб надкусити Велике Яблуко. Вони відвідали могилу Гранта, намагалися сісти на борт «Королеви Марії», але їх не пустили, оглянули кампус Колумбійського університету, вздовж і впоперек обійшли Рокфеллер-центр, прогулялися вгору і вниз по Бродвею та пообідали в ресторані Джека Демпсі. Вони юрбою зайшли в «Мінскі Бурлеск» і вийшли звідти із широко розкритими очима й дурнувато посміхаючись, проте Джонні Уайт виклав особисту думку у своєму щоденнику: «Це було огидно». Вони прогулялись по Уолл-Стріт, згадуючи притишений тон, із яким їхні батьки говорили про це місце в 1929 році.

Вони проїхались у метро до Коні-Айленду і виявили, що сотні тисяч жителів Нью-Йорка випередили їх, рятуючись втечею під землю від задушливої спеки Манхеттена навіть у розпал робочого тижня. Із переповненого дощатого настилу на березі вони побачили, що скільки сягав їхній зір, угору і вниз по береговій лінії, пляжі були темні, вируючи масою тіл, скупчених на піску. Вони пролізли через натовп, і їх зачарував тисячоголосий Нью-Йорк — матері, що говорили італійською, іспаномовні хлопчики з Пуерто-Ріко, діди, які балакали на ідиш, та дівчата, що щебетали польською, невгамовні діти, котрі гукали один одного десятками мов і всіма різновидами англійської, голоси, що дзвеніли інтонаціями Бронкса, Брукліна і Нью-Джерсі. Вони поглинали 5-центові хотдоги у закусочних «Натанс», їли солодку вату, пили крижану кока-колу. Вони катались на 45-метровому чортовому колесі і приголомшливих американських гірках «Циклон». Вони блукали серед шпилів і башточок Луна-парку, каталися на атракціонах, поїдали арахіс і знову пили кока-колу. До того часу, коли повернулися в місто, вони були виснажені та не надто вражені Коні-Айлендом. «Що за діра, — звірявся Чак Дей своєму щоденнику. — Брудні, переповнені, злодійські місця». Також він не був під сильним враженням від розімлілих, виснажених спекою громадян великого Нью-Йорка: «Люди в Нью-Йорку всі дуже втомлені, бліді й розм’яклі. Народ рідко усміхається і не виглядає здоровим та повним сил, як на заході».

Досліджуючи Нью-Йорк, вони один за одним почали приходити до нового усвідомлення того, як справи складаються для них. На Таймс-Сквер одного дня високий, дещо огрядний чоловік кинувся до Коротуна, приязно роздивився його і випалив: «Ти Коротун Хант!» Потім він подивився на інших хлопців: «Ви, хлопці, є екіпажем Вашингтона, чи не так?» Коли вони підтвердили це, він захоплено розповів, що впізнав Коротуна по фотографії в газеті. Він сам був колишнім веслярем університету Колумбії, сказав чоловік, і після перегляду їхніх недавніх подвигів вирішив віддати свого сина в західний університет, так що той теж зможе стати великим гребцем. Це було вперше, коли кожен із них дійсно почав розуміти, що вони тепер команда Америки, а не університету Вашингтона, і букви «WS» на їхніх майках має бути замінена на «США».

Для Джо момент прозріння прийшов на 86-му поверсі нового Емпайр Стейт Білдінг. Жоден із хлопців ніколи не їздив на ліфті більш ніж на кілька поверхів у готелі, тож швидкий підйом і схвилював, і перелякав їх. «Вуха оглухли, очі вирячились», — писав додому Коротун Хант тієї ночі, затамувавши подих.

Джо ніколи не літав на літаку, ніколи не бачив місто з будь-якої точки огляду, вищої за ту, яка забезпечувалась його власним зростом 1.92 метра. Тепер, стоячи на оглядовому майданчику, він видивлявся, як численні шпилі Нью-Йорка здіймаються через пелену диму і пари та крізь марево спеки, і не знав, йому це видається прекрасним чи страхітливим.

Він перехилився через низький кам’яний парапет і глянув униз на мініатюрні автомобілі й автобуси та рої крихітних людей, що снували по вулицях. Під ним шуміло місто, осягнув Джо. Какофонія гудіння сигнальних ріжків, виття сирен і гуркоту трамваїв, яка вражала слух на рівні вулиці, тут, угорі, стишилась, перетворилась на щось м’яке і більш заспокійливе, схоже на звучний подих величезної живої істоти. Це був значно ширший, більш тісно пов’язаний світ, ніж він коли-небудь вважав можливим.

Він кинув 5-центову монетку в телескоп, щоб ближче оглянути Бруклінський міст, потім перевів прилад на Нижній Манхеттен і на далеку Статую Свободи. Через кілька днів він плистиме під нею на своєму шляху до місця, де, як він розумів, не дозволялась свобода, де вона, схоже, усіляко придушувалась. Усвідомлення, що прийшло до всіх хлопців, дозріло тепер і в душі Джо.

Вони були тепер представниками чогось значно більшого, ніж вони самі — способу життя, спільного набору цінностей. Свобода була, мабуть, найбільш фундаментальною із цих цінностей. Але речі, які тримали їх разом — довіра один до одного, взаємна повага, скромність, чесна поведінка, турбота один про одного — були також частиною того, що для всіх них означала Америка. І разом із прагненням до свободи, це були речі, які вони збиралися взяти до Берліна й викласти перед світом, коли вийдуть на воду в Грюнау.

Несподіване одкровення прийшло також до Боббі Мока. Воно приспіло, коли він сидів у затінку під деревом на широкій відкритій галявині на острові Траверс, відкриваючи конверт. У конверті був лист від його батька, якого він раніше просив надіслати список адрес родичів, котрих він сподівався відвідати в Європі. Але конверт також містив другий, запечатаний конверт із написом: «Прочитай це в приватному місці». Тепер, стривожений, сидячи під деревом, Мок відкрив другий конверт і прочитав його зміст. На той час, коли він закінчив читати, сльози текли по його обличчю.

Новина була досить невинна за стандартами XXI століття, але в контексті соціальних відносин в Америці в 1930-х роках це стало глибоким шоком. Зустрівшись із їхніми родичами у Європі, написав Гастон Мок синові, він уперше дізнається, що він і його родина — євреї.

Боббі сидів під деревом, довго розмірковуючи над цим, не тому, що він раптом виявився членом меншини, проти якої тоді була ще значна дискримінація, а тому, що, осягнувши новину, він уперше зрозумів страшний біль, який його батько мусив безмовно тримати в собі так багато років.