Читати книгу - "Медлевінґери"

Торіл не випускав олівця з рук.

— Але більше збігів нема, — сказав він. — Фібули в нього не було, і він лише твій вчитель. Не сусід. Як би він мав довідатися про хід? Де зустрів Антака з Ведуром?

— Сусід, звісно, сусід! — схвильовано скрикнула Моа. — Він навіть никав уночі на подвір’ї, правда, Йоганнесе? Тебе ще тут не було, Торіле!

— Він сказав, що впіймав Поллілі! — промурмотів Йоганнес. — Як же я раніше не подумав на нього? Він жахливий, Торіле! І від нього можна всього чекати! Країдлінґ і є вашим Каїном!

— Так! — вигукнула Моа і від захоплення пролетіла по кімнаті коло, нічого не зачепивши. — Тепер він від нас не втече!

— Але він не має фібули! — сказав Торіл. — Фібулу все ще має Томас.

Якусь мить Йоганнес знову завагався, але потім кивнув.

— Це з’ясується, — впевнено сказав він. — Закладаюся.

Торіл похитав головою.

— Треба подумати, Йоганнесе, — сказав він. — Не так все просто.

Йоганнес закрив зошит з англійської.

— Якщо це Країдлінґ, то ми знаємо, де він тримає ваших батьків, — урочисто сказав він. — Цілком очевидно! У своїй темній кімнаті. І завтра я піду туди і перевірю.

На якусь мить вони всі замовкли, так важко їм було повірити в те, що вони тепер справді досягли мети.

— Торіле! — зніяковіло сказав Нісс. — Ти розумний. Ти будеш добрим хранителем історії.

— Та де там, — зніяковіло відмахнувся Торіл.

— Від хвилювання я зголодніла! — сказала Моа і гепнулася на підлогу. — Тепер він від нас не втече.

Тільки коли смеркло, Йоганнес згадав, що від п’ятниці не годував Поллілі.

— Могли би мені й нагадати! — сердито сказав він до Нісса, Торіла і Моа і взяв з батареї скибку підсушеного хліба. З холодильника він витягнув варену картоплину. — Якби я сьогодні знову забув про неї, вона б мені геть схудла!

— Я з тобою! — тішилася Моа, схвильовано літаючи сюди-туди перед зачиненими дверима. — Я трохи поспілкуюся з нею, можна?

Йоганнес неприязно відсунув її в повітрі вбік.

— Знайди собі муху для балачок! — відказав він. — Як гадаєш, що скажуть сусіди, коли визирнуть з вікна і побачать, як ти пурхаєш на подвір’ї? Нам і так досі дуже щастило.

Моа ображено скривилась.

— А мені можна з тобою, — сказав Нісс, і Йоганнес відчув, що малому кортіло трохи позлити Моа. — Я ж невидимий.

Йоганнес знизав плечима. Він відчинив двері і побіг через подвір’я до клітки, Поллілі голосно пищала. Моа зрозуміла би кожне слово.

— Мені справді дуже шкода, Поллілі! — сказав Йоганнес, відкриваючи засув на дверцятах клітки. — Але ти навіть не здогадуєшся, які ми мали важкі дні! З тим усім мало про власну свиню не забув!

Поллілі накинулася на картоплину, але Йоганнес відчув на собі її докірливий погляд.

— Таке більше не повториться, — запевнив він тваринку. — Обіцяю.

Підвівшись і глянувши в інший бік двору, Йоганнес раптом побачив Нісса. Але було вже запізно.

Нісс стрибав на величезній купі розпиляного бамбуку, мов на пружинному матраці, і був чітко помітний.

Якось на уроці Країдлінґ розповів їм про лівосторонній рух в Англії і про те, як небезпечно, коли люди не концентруються на цьому. Перший час, розповідав він, всі, звісно, зосереджуються. Аварії у перший тиждень трапляються надзвичайно рідко, бо люди постійно кажуть собі: «Я мушу їхати лівою смугою! Я мушу їхати лівою смугою!» Але приблизно за тиждень уважність послаблюється. Тоді людина раптом мимовільно знову починає їхати праворуч і часто потрапляє в аварію.

— Ніссе! — у паніці крізь зуби прошепотів Йоганнес. Він ще на самому початку хотів запитати в Моа, чи лі-феї не плутаються: покласти на фібулу одну руку, покласти на фібулу обидві руки, забрати руки — він би неодмінно щось сплутав! Щось подібне, мабуть, і зробив зараз Нісс.

— Ніссе! Невидимий! — спантеличено цідив крізь зуби Йоганнес. Можливо, захопившись стрибанням, Нісс мимохіть запхав великого пальця за ремінь. І шугав у сутінках угору-вниз на бамбуковому гіллі, видимий для всіх.

А передусім — для когось одного.

Йоганнес не почув, як відчинилися підвальні двері.

— Нарешті я тебе впіймав! — викрикнув Покашиїнський, і з його невиразної мови Йоганнес зрозумів, що той знову п’яний. Попри це рухався він блискавично. — Ти більше такого не зробиш!

І, сказавши це, він заломив Ніссові руки за спину. Потім схопив його і, не звертаючи уваги на відчайдушний опір малого, потягнув його до підвалу.

— Ні! — прошепотів Йоганнес.