Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

59.

Андрій

Стою в коридорі лікарні й думаю тільки про те, що не варто було Олесю відпускати одну на зустріч з цим виродком Вербицьким. Я відчував, що ця зустріч не потрібна їй. Але моя дружина настільки правильна, що мало не постраждала через своє сумління.

Розумію: він не встиг образити її, але за її скляним поглядом зрозуміло, що безслідно все ж таки не мине.

— Андрію, — гукає Ігор, і я обертаюся.

Мій начальник охорони чудово сьогодні попрацював, можна сказати, я вперше відчуваю до людини таку глибоку подяку. Він оперативно спрацював і показав мені кілька фотографій, на яких цілком чітко було видно, з ким Вероніка спілкується. От я і знав, де потрібно було шукати.

Про те, що завод Булатова сподобався Саші, я тоді був ще не в курсі, але те, що Олесі була небажана ця зустріч — зрозумів швидко.

— Все нормально? — хрипко питаю я. — Він живий?

— Живий. Тільки пом'ятий трохи, ти добре до нього приклався. Нерви? — обережно цікавиться друг.

— А ти б не приклався, якби побачив, як якийсь мудак намагається зґвалтувати твою дружину? — різко питаю й одразу шкодую. Але з іншого боку, що мені залишалося робити? Чемно попросити Вербицького зупинитися і погрозити пальцем? Все це не про нашу ситуацію.

— Охолонь, я не про це, сам розумієш, що я вчинив би так само, — Ігор підіймає руки в оборонному жесті й робить крок назад.

Відверто кажучи, я настільки лютував, що важко вдалося зупинитися. Все ще почалося з під'їзду і цієї тварюки Вероніки, яка на порожньому місці створила проблеми. Я трохи не очікував її зустріти саме там, тому вже тоді розійшовся. Але коли біля дверей у квартиру Олесі почув її голос — усе всередині перевернулося.

Звісно, мені нічого не залишалося, як дати Вербицькому по пиці.

— А вона де?

— Зателефонував Глібу, зараз розбираються з нею. Посади їй уже не бачити, все собі наламала сама, — спокійно відповідає Ігор. — В принципі, можу Гліба попросити зайнятися і Вербицьким, він хоч по пиці отримав, але повинен за багато що відповісти.

— Нічого поки не робіть без мого відома, я хочу ще з ним поговорити, — втомлено видихаю я.

— Як скажеш, — начальник охорони згідно киває.

Тільки-но Ігор йде, залишається найважче — зайти в палату, у якій Олеся, і розпочати розмову. Я винен перед нею, це правда, але не чекав такого повороту з цією довбаною секретаркою і своїм колишнім другом. Ось же злопам'ятний гад, стільки років виношував план помсти. Але все це квіточки у порівнянні з погаслим поглядом Олесі. Я чітко розумію, що від неї можна очікувати чого завгодно.

Тихо заходжу в палату і видихаю. Моя кохана дівчинка сидить спиною до мене і дивиться у вікно. На вулиці вже вечір, захід сонця гарно розфарбував небо у химерні кольори, і цей несприятливий день добігає кінця. Впевнений: завтра все стане краще.

Мені так багато хочеться їй сказати, але чомусь усі слова застрягають у горлі, не знаю толком з чого почати.

— Де Даша? — першою починає розмову Лисичка.

— Вона з нянею зі свого садка, зараз поїдемо додому і заберемо її, — сідаючи на сусідній стілець біля лікарняного ліжка, розглядаю Олесю.

На її обличчі розповзся слід, залишений цим виродком, і набув фіолетового відтінку, але вона однаково красуня, моя красуня. Довге волосся хвилями розпадається по її плечах, а постава така рівна, наче вона королева.

Насилу уявляю, що зможу бути без неї. Як я взагалі міг так думати? Мені треба було за неї боротися, доводити їй щодня, що я кохаю тільки її, тоді, можливо, і не було б цього залицяльника з нею поруч і в нього не вийшло б запудрити їй мізки. Якби я не робив стільки необдуманих вчинків, у нашому житті все могло бути інакше, але вже пізно думати, як би було.

Пізно. Прийшов той момент, коли настав час брати відповідальність за свої дії, і я готовий.

— Додому до тебе? — беземоційно питає Олеся.

Мені не подобається її стан. Але, може, я нічого не розумію про спробу зґвалтування? Може, це й справді викручує тонку душевну організацію?

У фізичному плані у неї все нормально, не рахуючи відбитка на обличчі, але вона перенервувала, підвищився тиск, і ось ми опинилися в лікарні. Дякувати Богу, все обійшлося.

— Можемо поїхати будь-куди, ти тільки скажи, — пропоную я.

— Я поки що з тобою нікуди не готова їхати, хочу просто забрати доньку, — тихо каже дружина.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍