Читати книгу - "Таємничий острів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На палубі Айртон нарахував десять сплячих піратів, але, мабуть, стільки ж, якщо не більше, мирно спочивали в кубрику. До того ж з розмов, які вдалося підслухати Айртону, виявлялося, що чисельність екіпажу складає п’ятдесят осіб. П’ятдесят проти шести колоністів острова Лінкольна — чи не занадто багато! Але зате завдяки самовідданому вчинку Айртона не застигнуть зненацька Сайреса Сміта, який вчасно довідається про сили супротивника і зможе діяти обдумано й обережно.
Тепер Айртон міг з чистою совістю повернутися на берег і звітувати своїм товаришам, заради яких він почав цю небезпечну розвідку; він уже мав намір залишити судно і повертатися.
Але раптом смілива думка майнула в його голові — недаремно Айртон сказав інженеру, що він хоче виконати свій обов’язок, точніше зробити більше того, що вимагав обов’язок. так, він пожертвує життям, зате острів і колоністи будуть врятовані. Безумовно: Сайрес Сміт і його товариші не можуть дати відсіч п’ятдесятьом прекрасно озброєним піратам, які все одно переможуть, чи увірвуться вони силою до Гранітного палацу, чи поведуть облогу і візьмуть поселенців змором. В уяві Айртона виникли обличчя його рятівників, тих, що допомогли йому повернути людський вигляд, стати чесною людиною, тих, кому він зобов’язаний буквально всім. І ось пірати безжалісно винищать їх, знищать плоди їхньої праці, перетворять острів на розбійницький вертеп! А хто виявиться безпосереднім винуватцем усіх цих нещасть? Сам Айртон, тому що його колишній друг і спільник Боб Гарвей лише здійснив його власні задуми. При цій думці Айртона охопив жах. Він вирішив будь-що підірвати бриг і разом з ним весь екіпаж. Нехай він, Айртон, загине під час вибуху, зате з честю виконає свій обов’язок.
Айртон більше не вагався. Дістатися до порохівниці, зазвичай розташованої в кормовій частині корабля, було не важко. На піратському судні повинен зберігатися солідний запас пороху, і однієї-єдиної іскри вистачить, щоб підірвати його за мить.
Айртон обережно спустився в міжпалубне приміщення, де покотом лежали пірати, яких звалив з ніг не стільки сон, скільки хміль. Біля грота-щогли[51] горів ліхтар, а навколо неї влаштували стійку для вогнепальної зброї всіх видів.
Айртон вибрав собі револьвер, переконавшись попередньо, що він заряджений і що капсуль на місці. Тепер він може здійснити свій згубний для брига план. І він безшумно поповз до корми, де під ютом мала знаходитися крюйт-камера.
Одначе тут на кораблі, зануреному в напівморок, просування сполучалося з чималими труднощами, тому що дорогу перепиняли тіла піратів; Айртон раз у раз зачіпав кого-небудь зі сплячих, і той, не відкриваючи очей, вибухав лайкою і навіть штовхав зухвалого; тоді Айртон, тамуючи подих, завмирав на місці. Все-таки він дістався до перегородки, що відокремлювала кормову частину судна, і намацав двері, безсумнівно, двері самої крюйт-камери.
Залишалося зламати ці двері, і Айртон узявся за діло, намагаючись не шуміти, що було нелегко, тому що йому випадало збити висячий замок. Одначе під могутньою долонею Айртона замок піддався, і двері відчинилися.
В ту ж саму хвилину чиясь рука важко опустилася на плече Айртона.
— Що тобі тут треба, друже люб’язний? — роздався над його вухом грубий голос, і якась цибата людина раптом піднесла ліхтаря до самого обличчя Айртона.
Айртон мимоволі відсахнувся. У промені світла, що зблиснув яскраво, перед ним постав колишній спільник — Боб Гарвей, але Гарвей не впізнав Айртона, тому що вважав, що той уже давно помер.
— Що тобі тут треба? — повторив Боб Гарвей, хапаючи Айртона за пояс.
Але Айртон, не відповівши, із силою відкинув від себе ватажка піратів і кинувся до крюйт-камери. Один постріл з револьвера в бочку з порохом — і все скінчиться!..
— До мене, хлопці! — заволав Боб Гарвей.
Двоє чи троє піратів, розбуджені його криком, підхопилися і кинулися на Айртона, намагаючись збити його з ніг. Але силачу Айртону вдалося вирватися з їхніх рук. Пролунали один за одним два револьверних постріли, і двоє злочинців впали на підлогу; але раптовий удар ножа розсік Айртону плече, перш ніж він встиг уникнути його.
Айртон зрозумів, що задум його зірвався. Боб Гарвей грюкнув дверима крюйт-камери, а на кораблі, де тим часом прокинулася більшість піратів, почалася метушня. Треба було рятувати своє життя, щоб продовжити бій у рядах колоністів. Виходить, залишалося одне — втікати!
Але чи не пізно? Шансів на порятунок було небагато, одначе Айртон вирішив за будь-яку ціну дістатися до своїх товаришів.
У револьвері залишалося чотири патрони. Айртон вистрілив ще двічі, одначе постріл, що призначався Бобові Гарвею, не потрапив у ціль, а якщо і поранив його, то легко; Айртон, скориставшись тим, що пірати на мить відступили, кинувся до трапа, що вів на палубу брига. Пробігаючи повз ліхтар, Айртон розбив його рукояткою револьвера, палуба занурилася в морок, що значно полегшувало втечу.
Дехто з піратів, розбуджених шумом, спускався по трапу. П’ятим пострілом Айртон скинув одного зі сходів, а інші сахнулися вбік, не розуміючи, що відбувається на кораблі. У два стрибки Айртон вискочив на палубу і за три секунди послав шостий, останній, постріл прямо у фізіономію якогось пірата, який майже схопив втікача за комір; потім Айртон перестрибнув через фальшборт і кинувся в море.
Не устиг він відплисти і шести сажнів, як довкола нього під градом куль закипіла вода.
Що передумав Пенкроф, чекаючи Айртона на острівці, під захистом скелі, що відчували Сайрес Сміт, журналіст Герберт, Наб, ховаючись в Нетрях, коли до їхнього слуху долетіла стрілянина. Схопивши рушниці, вони кинулися на берег і чекали нападу, готові сміливо дати відсіч ворогові.
Вони не мали ніяких ілюзій: Айртон потрапив до рук піратів і, звичайно, вже попрощався з життям; можливо, морські розбійники вирішили скористатися нічним часом і ось-ось висадяться на берег!
Минуло півгодини, але тривога колоністів не вгамовувалася. Постріли припинилися, одначе досі не повернулись ні Айртон, ні Пенкроф. Невже пірати вже заволоділи острівцем? Можливо, необхідно зараз же, негайно кинутися на допомогу Айртону і Пенкрофу? Але як? З причини великої води неможливо переправитися через протоку. Та й пірога знаходилася по той бік. Тож уявіть, які щиросердні муки переживали Сайрес Сміт і його товариші!
Нарешті, пів на першу ночі до берега причалила пірога, у ній сиділи двоє чоловіків. Колоністи з розкритими обіймами зустріли Айртона, для якого все обійшлося легкою раною в плече, і Пенкрофа, живого і неушкодженого.
Не гаючись, усі вирушили в Нетрі. Тут Айртон оповів слухачам про свої пригоди, не приховавши від них і свою невдалу спробу підірвати бриг.
Ледь устигаючи відповідати на рукостискання товаришів, Айртон продовжував свою розповідь.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий острів», після закриття браузера.