Читати книгу - "Таємничий острів"

Він не приховав від них, що становище досить серйозне. Пірати зараз напоготові. Вони вже знають, що острів Лінкольна населений, і тому поспішать висадити на берег численний і добре озброєний загін, що нікому спуску не дасть. Виходить, якщо поселенці потраплять до рук піратів, нічого розраховувати на милосердя.

— Що ж, вони дорого заплатять за наші голови, — зауважив журналіст.

— А тепер повернімося додому і будемо пильно стежити за ворогом, — сказав інженер.

— Як ви думаєте, містере Сміт, удасться нам вибратися з лиха? — запитав моряк.

— Безумовно, Пенкрофе.

— Ну, як сказати! Шестеро проти п’ятдесятьох!

— Справді, шестеро… якщо не вважати…

— Кого? — запитав Пенкроф.

Сайрес мовчки вказав рукою на небо.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Туман розсіюється. — Розпорядження інженера. — Три посади. — Айртон і Пенкроф. — Перша шлюпка. — Ще дві інших. — На острівці. — Шестеро піратів на суші. — Бриг знімається з якоря. — Батарея «Швидкого». — Надії немає. — Несподівана розв’язка

Ніч пройшла без подій. Колоністи були напоготові й не залишали своїх спостережних постів, тобто Нетрів. Пірати, зі свого боку, здавалося, не робили ніяких спроб висадитися на берег. З того часу як змовкли рушничні залпи, послані вслід Айртону, не долинало ні пострілу, ні шуму; ніщо не вказувало на присутність судна у водах, які омивали острів Лінкольна. Можна було навіть подумати, що бриг знявся з якоря, боячись зустріти запеклий опір, і вважав за благо залишити ці широти.

Але все йшло інакше, і коли зайнялася зоря, колоністи роздивилися в ранковому серпанку нечіткі обриси корабля. Це був «Швидкий».

— Отож, друзі мої, — почав інженер, — от яких заходів необхідно, на мою думку, вжити, перш ніж туман остаточно розсіється. Поки що він ховає нас від піратів, і ми можемо діяти, не збуджуючи їхніх підозр. Насамперед треба створити враження, що острів густо населений і жителі його зуміють дати ворогові гідну відсіч. Тому пропоную розділитися на три групи: першій залишитися в Нетрях, другій — вирушити до гирла ріки Віддяки. А третій, по-моєму, найрозумніше влаштувати засідку на острівці, щоб перешкодити піратам висадитися або хоча б затримати їх там. У нашім розпорядженні два карабіни і чотири рушниці. Виходить, зброя в нас є, і ми будемо нещадно знищувати ворогів. На щастя, пороху і куль нам вистачить з надлишком. А піратських рушниць і навіть гармат нам нічого боятися. Адже вони безсилі проти цих скель, і, тому що ми не будемо стріляти з вікон Гранітного палацу, піратам не збреде в голову обстрілювати його з брига, що загрожувало б руйнуванням нашому житлу. Єдине, чого нам варто побоюватися, — це рукопашної сутички, оскільки екіпаж брига перевершує нас чисельністю. Тому-то ми й повинні перешкодити висадці, в той же час залишаючись невидимими для супротивника. Отже, не жалійте патронів. Стріляйте без перепочинку, але притому влучно. Кожний з нас повинен знищити вісьмох, а то й десятьох ворогів, й ми це зробимо.

Сайрес Сміт намітив чіткий план дії, говорив він найспокійнішим тоном, начебто мова йшла про повсякденні роботи, а не про кровопролитну битву. Товариші, не перериваючи, вислухали його мову, і мовчання їхнє було знаком беззастережної згоди. Тепер кожному випадало негайно зайняти своє місце під прикриттям туману, який ще не розсіявся.

Наб і Пенкроф негайно ж вирушили до Гранітного палацу і принесли звідти достатню кількість куль і пороху. Гедеон Спілет і Айртон — обидва першокласні стрілки — озброїлися карабінами, що били на цілу милю. Чотири рушниці, що залишилися, розподілили між Сайресом Смітом, Набом, Пенкрофом і Гербертом.

Тепер подивімося, як були розставлені пости.

Сайрес Сміт з Гербертом залишилися в Нетрях і звідси з засідки могли тримати під обстрілом досить значну частину берега біля підніжжя Гранітного палацу.

Гедеон Спілет з Набом заховалися в скелях біля гирла ріки Віддяки, де підняли великий міст, а також і всі містки, — цій групі доручалося не тільки не підпускати жодної ворожої шлюпки, але й по можливості перешкодити висадці піратів на протилежному березі.

А Пенкроф з Айртоном тим часом спустили на воду пірогу, щоб переправитися через протоку на острівець, де вони й повинні були зайняти два віддалених один від одного пости. Побачивши, що стрілянина йде з чотирьох боків, пірати вирішать, що острів населений і жителі його дорого продадуть свою волю.

Якщо ж висадка піратів усе-таки відбудеться або якщо виникне загроза, що Пенкрофа й Айртона обійдуть з тилу, обидва зобов’язані негайно повернутися на острів і вирушити на ділянку, якій найбільше загрожуватиме небезпека.

Перш ніж зайняти свої бойові пости, колоністи востаннє міцно потисли один одному руки.

Пенкроф, обіймаючи Герберта, свого названого сина, зібрав усю силу волі, щоб приховати хвилювання, що його охопило, і друзі розсталися.

Не гаючи часу, Сайрес Сміт з Гербертом і журналіст із Набом вирушили в дорогу і незабаром зникли за скелями, а за п’ять хвилин Айртон і Пенкроф благополучно переправилися через протоку, висадилися на острівці й заховалися за скелями на його східному березі.

З брига їх не помітили, та й самі вони ледве розрізняли в густому тумані обриси корабля.

Було пів на сьому ранку.

Незабаром завіса туману розірвалася, і показалися огорнуті легким серпанком верхівки, щогл. Ще кілька митей туман клубочився над поверхнею моря, потім піднявся вітер і відніс вдалину останні його жмутки.

Корпус «Швидкого», чітко вимальовуючись на тлі чистого неба, стояв на двох якорях, носом до півночі, повернувши до острова свій лівий борт. Як і припускав Сайрес Сміт, бриг знаходився приблизно за милю з чвертю від берега.

На щоглі майорів лиховісний чорний прапор.

Інженер, озброївшись підзорною трубою, роздивився чотири гармати, що складали суднову батарею; дула гармат були звернені вбік острова. Здавалося, вони лише чекали сигналу, щоб почати обстріл.

Одначе «Швидкий» продовжував зберігати мовчання. По палубі походжали двадцять, можливо, навіть і тридцять піратів. Кілька людей стояло на юті, двоє інших, озброївшись підзорною трубою, уважно оглядали острів.

Очевидно, Боб Гарвей і його команда лише приблизно уявляли собі події, що розігралися минулої ночі на борту судна. Якийсь напівголий чоловік зламав двері крюйт-камери, вони накинулися на нього, він випустив шість куль, убив їхнього товариша, поранив ще двох. Але що ж сталося з цією людиною? Чи наздогнав його рушничний залп? Чи вдалося йому дістатися вплав до острова? Та й відкіля взагалі він узявся? Що робив на їхньому судні? Мабуть, і справді вирішив підірвати бриг, як думав Боб Гарвей. В усьому цьому нелегко було розібратися. Але в одному тепер твердо переконалися втікачі-каторжники: невідомий острів, проти якого кинув якір «Швидкий», населений і, можливо,