Читати книгу - "Жахослов"

Вона знала, що моя пропозиція допомогти була лише даниною ввічливості. Я ненавиділа мікрофільм, тому що він завжди в негативі, чорно-білий. Мені завжди було важко щось розгледіти на такого роду носіях – навіть у найкращому разі я витрачала години лише на пошук знімка для першої шпальти.

Міллі-Лу не мала такої проблеми – гадаю, її очі легше звикали до таких речей. Але ми вже були тут принаймні годину, доки вона прокручувала одну бобіну за одною, звіряючись із записами в блокноті (стенографічними, тому незрозумілими для мене), перш ніж нарешті щось знайшла.

– Ага! Ось воно. Нагадай мені, щоб я надіслала Тоні з родиною шикарний кошик на День подяки! – Вона доповнила закарлюки у своєму блокноті коментарями у вигляді нових закарлюк і відкинулася в кріслі, щоб я побачила сторінку, виведену на екран. – Праворуч унизу. З іншого боку, – автоматично додала вона.

Уперше в житті я одразу побачила заголовок:

«СМЕРТЬ У ТОНҐАНОКСІЙСЬКОМУ ХОЛОДИЛЬНИКУ: ЖОДНИХ ЗРУШЕНЬ. БАТЬКИ І ДАЛІ СПРОСТОВУВУЮТЬ ВЛАСНУ ПРОВИНУ».

Історія була недовга. Дванадцятирічна донька подружньої пари в Тонґаноксі, штат Канзас, два дні вважалася зниклою, перш ніж її мертве тіло було знайдено закляклим від холоду під причепом трейлера, у якому вони мешкали. Батьки стверджували, що не знали, де їхня донька, не завдали їй жодної шкоди і не знали, хто це зробив.

– Коли це було? – спитала я.

– Серпень 1973 року. Спекотне було літо.

– Пам’ятаю, – сказала я. Я й справді дуже чітко його пам’ятала. Лише згадуючи, я вкривалася потом навіть у приміщенні з кондиціонером, що працював на повну потужність. Зважаючи на те, як довго ми перебували в цій кімнаті, я вже мала би мерзнути, але цього не було. Я й досі почувалася комфортно. Можливо, моє тіло нарешті адаптувалося до клімату Канзас-Сіті.

Міллі-Лу знайшла оригінал історії, зробила ще більше нотаток, а потім і далі прокручувала бобіну за бобіною. Вона знайшла ще один сюжет за літо 1969 року – знаменитого тим, що це був останній рік, коли вона мерзла. Утім, моя начальниця була настільки поглинена своєю знахідкою, що я вважала грубістю вказувати їй на це.

Вона не запрошувала мене поглянути на цю історію або інші, знайдені нею. З тих небагатьох почутих від Міллі-Лу слів я зрозуміла, що в кожній з них ідеться про людей, замерзлих посеред спеки. Таких подій було небагато, і вона не завжди могла знайти оригінал історії.

Аж доки не дісталася 30-х років, на чому й зупинилася.

– Мала б здогадатися, – сказала вона зі скупою похмурою посмішкою.

– Чому? – спитала я.

– 30-ті були роками Пилового котла.[184] Усталилася жорстока спека, піщані бурі забирали людські життя. Наче мало було Великої депресії.

– Я знаю історію і читала «Грона гніву»,[185] – сказала я.

– Читати про це і проживати це – зовсім різні речі. Я тоді була лише маленькою дівчинкою – зовсім маленькою дівчинкою, – але це значною мірою вплинуло на мій життєвий досвід. Політична машина Канзас-Сіті вберегла багатьох людей від того, щоб завершити життя в «Гувервіллях»[186] поряд з мігрантами з Оклахоми. Але ніхто нічого не міг вдіяти проти спеки. Вона була жахлива. Послухай метеорологічні звіти в десятигодинних новинах – і побачиш, що найвища температура повітря за будь-яке число була зафіксована в 30-х роках, протягом Пилового котла.

– Мабуть, в ті часи люди так само гинули від спеки, – сказала я. – Без кондиціонерів.

– Насправді, – промовила Міллі-Лу, розпочинаючи наступну бобіну, – саме в Канзас-Сіті було зведено першу будівлю із системою кондиціонування – Армур-Білдінґ, 1902 року.

– Оце так-так! – Я була щиро вражена.

– Десять років по тому Кларенс Бердсай розробив систему швидкого замороження їжі. З використанням конвеєрної стрічки. Хоча це вже було не в Канзас-Сіті – забула, де саме. То були часи, коли більшість людей не мали навіть холодильників – скрізь лише скриньки з льодом, у яких розвозили свій товар продавці морозива. До кінця 20-х років холодильники в житлових будинках годі було знайти. За деякий час почали з’являтися віконні кондиціонери, але по-справжньому вони ввійшли в широкий вжиток лише після Другої світової війни.

Отож люди помирали від спеки. Люди завжди гинули, будучи беззахисними як перед спекою, так і перед холодом. Ми просто не завжди добре вели документацію, навіть коли про такі події повідомлялося відкрито. А так бувало не завжди. Безліч людей народжувалися вдома, а не в лікарнях, там же чимало з них і помирали. Родини вживали власних заходів, і, якщо тільки лікар не знаходив явних слідів від куль чи ножових поранень на тілі дідуся, причиною смерті вважалася старість. Або ж грип чи пневмонія – залежно від обставин.

– Хтось був швидко заморожений за методом Бердсая?

– Гарне запитання.

Вона мовчки продивилася ще кілька бобін, роблячи паузи, щоби внести черговий запис у свій блокнот. Я заглядала в нього, шкодуючи (і вже вкотре), що не опанувала стенографію в школі.

Я гадала, що на 30-х роках вона зупиниться, але вона й далі заглиблювалась у минуле – у 20-ті роки і ще раніше. Я вже починала дрімати, коли вона нарешті сказала, що з мікрофільмами все. Я можу їхати додому, сповістила Міллі-Лу, але сама вона повернеться в офіс і спробує привести свої нотатки до більш-менш пристойного вигляду. Я відповіла, що поїду разом із нею – мені хотілося побачити, що із цього вийде… якщо вийде.

Міллі-Лу зрідка сідала друкувати, та коли вона все ж робила це, у кабінеті ніби лунала автоматна черга. Вона відмахнулася від моєї пропозиції відредагувати текст. Якщо я справді не хочу їхати додому, казала вона, то краще мені перевірити роздруківки телетайпа на предмет дріб’язкових новин – просто на випадок, якщо я захворію й відпрошуся з роботи того дня, коли нам не стане про що писати.

Ніколи б не подумала, що «Асошіейтед прес» може бути джерелом новин, які новинами, по суті, не є. Телетайп використовував довгі рулони паперу, друкуючи одну історію за одною. Та якщо читати їх, усі поспіль, то після першого метра паперу виникало відчуття дежа вю – сюжети повторювалися, іноді доповнені новими фактами, а іноді скорочені. Але двічі на день вони публікували місткий гороскоп, сентиментальні історії, відгуки на той чи інший фільм або книжку.

Пізніше головною темою статей став невдовзі очікуваний національний з’їзд Республіканської партії в Детройті та як Рональд Рейґан балотуватиметься в президенти проти Джиммі Картера.

Джеррі і Айрін згадували адміністрацію Картера не інакше як «недоумків з Беверлі-Гіллз, що окопалися в Білому домі». Обоє вони трималися правоцентристських поглядів, чого