Читати книгу - "Пробуджена Енея"

“арійства” [521. 70].

На семінарі був присутній науковий керівник В. Шаяна – професор індійської філології Степан Стасяк, який славився своєю прихильністю до української справи, і який щойно повернувся із наукової подорожі до Індії, де пробув майже рік. Всі чекали його думки про дискусію. Тоді професор сказав пам’ятні слова, що “дискусія, яка тут ведеться, буде вестися впродовж 500 років в історії людства”. Тоді здивовані учасники Семінару прийшли до прийняття висновків молодого В. Шаяна.

До початку Другої світової війни В. Шаян працював на посаді асистента кафедри орієнталістики Львівського університету. Перша його дисертація “Індра в Ріґведі”, яка була написана польською мовою, видавалася лише частково. Тут ототожнюється індійський Бог Індра з нашим слов’янським Перуном, думка, яка також буде розвинута у пізніших його працях “Про Перуна знання таємне”, “Студії над Ведійською думкою”, “Священний героїзм” та ін.

Після “приходу більшовиків”, як писав Володимир Шаян у своїх спогадах, він “не признавався до своєї праці”, побоюючись “чисток”, які робили “учені з Москви, поставлені для контролі”. Пізніше він назве її “загублена докторська праця, яку я не міг показати чи представити за большевицьких часів: як вам відомо, мене підозрювали в расовій ідеології” [521. 66, 70].

5 листопада 1943 р. у Львові Шаян створив нелегальну релігійно-політичну організацію “Орден Лицарів Бога Сонця”, метою якої була боротьба проти Німеччини і СРСР за визволення України. Ідея Ордену постала у Володимира після його наполегливих наукових пошуків матеріалу про нашу давню Віру. Одним з таких джерел була праця Саксона Граматика “Історія Данії” з описом нападу данського князя Вольдемара Першого на слов’янську державу Ругію. Тут є драматичні сторінки про руйнування храму Світовида та твердині Аркона в 1168 році, про що В. Шаян писав: “Було там триста кінних лицарів, що належали до святині і служили Свантевитові на білому коні з прекрасним мечем у руках. Я зрозумів, що Козаччина у своїй неперевершеній структурі була по суті лицарським орденом для оборони буття і життя народу” [521. 79].

Володимир Шаян написав також звернення до проводу Організації Українських Націоналістів про те, що “Орден не творить окремої мілітарної одиниці, але включається в політичну і революційну ОУН. Домагається, одначе, свободи релігійного визнання, як теж (про)голошення ідей і віри Ордену” [396. 4]. Ідею Ордену та одноіменного часопису Володимир Шаян повторив уже на еміграції. Можливо, і сучасні язичницькі Ордени в Британії мали за взірець “Орден” професора Шаяна, тим більше, що саме цей, перший часопис під його редакцією виходив англійською мовою і поширювався в Лондоні у 50-х роках ХХ століття [585]. Крім того, його твори на язичницьку тематику в перекладах на англійську, французьку, німецьку, польську, що видавалися в Авгсбурзі у 1945–47 роках, були відомі в європейських країнах. Їх списки він подає у бібліографічних покажчиках [590. 13–15].

Зрозуміло, що евакуюватися на Захід В. Шаяна, як і його наукового керівника професора Стасяка, змусив наступ червоних і непевність становища. Своїм заприсяженим лицарям, які не могли евакуюватися, Володимир Шаян дав наказ стати до лав УПА. Більшість з них так і зробили. Вірогідно, саме вони й утворили Повстанську групу імені Перуна, про яку згадується у “Літописі Української Повстанської Армії” (у 8-му та 24 томі): “Повстанча група ім. Перуна між сс. Грабівно і Підзвіринець, Комарнянського району, відбила 4. IX. 1944 р. 7 арештованих зі села Повергів. Із 57 погромників-конвоїрів убито 45, одного полонено” [245. XXIV. 350].

Навесні 1944 року Володимир Шаян майже з порожніми руками вийшов зі Львова і попрямував етапами через Перемишль, Криницю, Братиславу, Відень, Авгсбург. Чимало його праць з того періоду або пропали безслідно, або зберігалися в радянських архівах. У праці “Аналіза Влес Книги” В. Шаян шкодував: “Мою працю декількох років – “Індра в Риґведі” я залишив у Львові. Вона разом з матеріялами була завелика, щоб її взяти, тобто везти, чи докладніше, нести в руках. Навіть друкованих праць я не міг забрати. До сьогодні я не міг роздобути “Терпіння молодого гуцула”. Там є відгук оцього вибуху на горі Грехіт. Останній розділ через цензуру був скорочений і злагіднений” [521. 70]. Досі розшуки у Львівському університеті, здійснені племінником В. Шаяна Володимиром Дмитриком, залишаються безрезультатними – його праць чи якихось інших документів поки що не знайдено.

Далі була довга виснажлива дорога, життя в таборі для переміщених осіб, а ще далі – загроза примусової репатріації. Українці, які жили в таборі Геттінген, були вкрай стривожені, що їх видадуть більшовикам. Тоді Володимир Шаян написав листа англійською мовою під назвою “Я не можу вернутися” і поїхав з ним до Авгсбурга. Його знання англійської, висока освіченість справили враження на американців, незважаючи на його скромність, а надто – обірваний одяг. Тоді табір відвідав генерал Паттон. Володимир Шаян був його провідником по табору і перекладачем. У листі до друзів він згадував: “Я його супроводжував і показав йому Василя Барку у зробленій ним самим будці із дикти й дощок із заввагою: “Оце є модерний Діоген у бочці” – це є доцент українського університету. Ця й інші картини показані мною, спонукали генерала подбати за новий кращий табір, так зване “Соме-Касерне”. Очевидно, тут важили всі мої вияснення в англійській мові” [14].

Одразу після перенесення табору до Соме-Касерне українці згуртувалися навколо Володимира Шаяна. Тут у його кімнатці під номером 76 мешкало четверо однодумців: Михайло Орест, професор Державін, Богдан Війтенко, часом Богдан Онуфрієнко. Закипіла наукова й культурницька праця. Тут постала Українська Вільна Академія Наук (УВАН), університет, гімназія; тут також з’явилися такі видання: “Орден”, “Світання”, “Нова епоха”, “Науково-літературознавчий збірник” та інші.

Саме про цей бурхливий творчий час в житті В. Шаяна мені розповів свідок тих подій письменник Микола Скеля-Студецький, який перебував у тому ж таборі і був знайомий з професором. Уже тоді Шаян користувався великою повагою серед української спільноти як людина високоосвічена та духовна. Крім того, Володимир Шаян був на десяток літ старшим і Микола Скеля (як його називали в таборі) із скромності не наважувався зайвий раз турбувати поважного науковця. Спілкувалися вони лише вряди-годи і молодий Микола в ті роки ще до кінця не усвідомив, якою працею займався його товариш по табору. Поет М. Скеля-Студецький повернувся з еміграції в Україну, став членом Національної Спілки Письменників України. Лише тоді дістав праці В. Шаяна і захопився ідеєю Відродження Рідної Віри. Наша зустріч відбулася в Центрі Відродження української культури “Світовид”, організованому мною в 1997 р., що недовго проіснував на Відрадному масиві в Києві (вже через рік центр був ліквідований Жовтневою держадміністрацією). Тримаючи в руках книгу В. Шаяна “Віра Предків Наших”,