Читати книгу - "Пробуджена Енея"

М. Скеля-Студецький був зворушений тим, що праця його сучасника знайшла своїх послідовників [404. 10. 29].

В. Шаян, розуміючи закономірності релігійної еволюції, не ставив завдання відродити віру Предків такою, якою вона була тисячоліття тому: “ця Віра мусить бути модерна, себто згідна із сьогочасним станом справжньої науки, яка вже в тому часі стояла на становищі ідеалізму в питаннях матерії та космосу. Це, отже, мусить бути синтеза старої віри із наймодернішим становищем науки, а зокрема, філософії” [521. 69]. Однак, він і не намагався “реформувати” пантеон предків згідно з існуючими парадигмами, а навпаки – прагнув якомога дохідливіше пояснити сутність арійського розуміння багатопроявності Бога – Богів.

Сам В. Шаян, як уже згадувалося, писав, що на нього діяли впливи “німецького ідеалізму, зокрема Шопенгауера та феноменологія Гуссерля”, а також студії над ведійською філософською думкою, спільною для всіх індоєвропейських народів. Не даремно він назвав Відродження автохтонної української релігії “Пан-арійським ренесансом”. Усе своє життя він поклав на те, щоб “відновити старинну українську Віру не тільки як поезію, але як живу і творчу релігію”. Ще пізніше, вже ставши професором, та мабуть в останній рік свого земного життя В. Шаян у статті “Майбутнє України в світлі Книги Велеса” впевнено напише: “Ми є великий історіотворчий рух!”. І далі, розвиваючи цю думку, кине як докір своїм послідовникам: “Може зрозумієте нарешті, що я є знаряддям Духу, що творить нову добу в історії. В тій хвилині неважно, скільки досягну за життя... Важне, що створений почин і засіяне зерно”. Водночас, він ставить вимогу до духовного проводу: “Справжній ПРОВІД має обов’язок стояти на сторожі чистоти ВІРИ-ІДЕЇ та не допускати до нечистих і неморальних методів її здійснення. Він не сміє використовувати темноту “незрячої” маси для позірних успіхів і тим самим ставати на шлях демагогії... бо демагогія зробить нас посміховищем історії...” (курсив мій. – Г. Л.) [521. 146.].

В Авґсбурзі в Соме-Касерне Володимир Шаян згуртував навколо себе групу молодих українців, які слухали його лекції, видавали журнали “Орден”, “Нова епоха”, “Науково-літературний збірник”, “Світання” та інші збірники. Він писав про цей активний період свого життя: “Моя кімната сталася осередком численних редакцій, зв’язком УВАН, університету. Около 70 видань вийшло з цієї кімнати. І тут в Авґсбургськім періоді із групи молодих людей я створив другу фалангу лицарів “Ордену Бога Сонця”. Було їх дванадцять, що дістали орденський вишкіл і склали орденську присягу” [396. 4]. Отже, друга група Ордену була створена в Авґсбурзі в Німеччині в 1945 р.

Що ж відомо про посвячених Володимиром Шаяном лицарів Ордену Бога Сонця? Повного списку посвячених не знайдено, можливо, його не складали із конспіративних міркувань. Сам В. Шаян у різних листах і публікаціях згадує прізвища або рідновірські імена тих, хто слухав його лекції, але не всі вони були посвяченими. П. Боголюб, очевидно, один з посвячених, писав: “Навколо Володимира зібрався гурт студентів, які цікавилися рідною духовістю та вірою. Дехто із них став членом Ордену (організації відродження рідної віри)... Всіх дійсних членів Ордену не знаю” [46. 21]. Серед посвячених лицарів достовірно відомо прізвища: Богдана Війтенка (якого В. Шаян назвав “найкращим з цілої групи”), Всеволода Герасимовича (“один з найкращих”), Богослова Ліського, Вишати Святославича (якого В. Шаян вважав своїм “духовним сином”), Лева Силенка (посвячене ім’я Орлигора), Петра Роєнка (можливо, він же П. Боголюб, оскільки він згадує, що був зв’язковим між В. Шаяном і лицарями, які лишилися в Німеччині). У своїх листах В. Шаян називав їх лицарями і писав, що вони склали орденську присягу [15].

Свідком Шаянової діяльності був Лицар Боголюб (Петро Роєнко), який у 1994 р. відвідав першу Київську Громаду українських язичників “Православ’я”. Зустріч рідновірів з людиною, яка знала Шаяна, виявилася цікавою і змістовною. Пан Петро – дослідник історії української культури. Його праці в цій галузі сягають часів далекої старовини. Співпраця з Володимиром Шаяном, слухання його лекції про Рідну Віру та ведійську релігію залишила свій слід у подальшій діяльності Петра Роєнка. Він оповідав про той духовний підйом, який панував у громаді Шаяна, коли йшлося про Ренесанс Пан-арійської думки. Роєнко певний час редагував часопис “Українське Відродження” у Гамільтоні. Однак, він не завжди був послідовним учнем, зокрема, недбало поставився і до архіву Волхва Шаяна, надісланого йому на зберігання, і до своїх обов’язків зв’язківця.

Свою поему “Орден Бога Сонця” В. Шаян присвятив ще одному лицарю: “Вічній пам’яті О. Новаківського – Великого Рицаря Бога Сонця в першу річницю смерти присвячує автор”. Отже, відомо про сімох посвячених лицарів. Лицарем називали також і Степана Кухаря, який був знайомий з В. Шаяном лише листовно – в листі до друзів 12 листопада 1971 р. В. Шаян писав: “Лицаря Степана я не бачив на очі. Його приєднав Роєнко в Австралії”. Про С. Кухаря відомо також, що він надіслав Силенку-Орлигорі працю В. Шаяна “Вступ до санскриту” та деякі твори професора, що містили його виклад віровчення, як він сам писав, “кореспонденційною методою”.

У кімнаті В. Шаяна в різний час жили Б. Онуфрієнко, Михайло Орест, проф. М. Державін, але про їхню посвяту нічого не відомо. В різних листах згадуються ще прізвища Василя Барки (поета), професора Кибалюка, Славутича-Зуєвського, Русальського, Балка, Івана Багряного (відомого письменника), Михайла Костевича, який займався пересиланням накладу книжки “Ордену” (в архіві деякі імена відсутні, лише прізвища, або ініціали). Але про їхню належність до Ордену також не можна стверджувати точно.

В Архіві В. Шаяна зберігся текст Присяги, яку складали Лицарі Ордену Бога Сонця. Це цінний документ, який засвідчує глибоку розробку Волхвом Шаяном ритуалу посвяти (ініціації лицарів). Він розумів, що “наслідство” або спадкоємність духовної верстви Рідної Віри повинно мати свою безперервну історію. Тільки такі умови його розвитку забезпечують безпосередню передачу Знань і Віри. Оскільки Віра Наших Предків була перервана насильно в 988 р., ціле тисячоліття переслідувалась, переховуючись від офіційної християнської церкви, то, насамперед, слід було відновити розірвану традицію, що й зробив Володимир Шаян у створеному ним Ордені [270; 15].

Ще у Львові Володимира Шаяна називали Волхвом. Учасники Індійського семінару були захоплені працею і виступом молодого вченого про Індру, що згодом стало основою його містичної поеми “Про Перуна знання таємне”. Пізніше в листах до друзів він написав: “Я хотів би, щоб Ви зрозуміли, що мої студії такого, як Вам здається, далекого і “чужого” предмету, мали свій смисл в історії мого Духа. Мене називали на семінарі у Львові ВІСЬВА-МІТРОЮ, грізним волхвом Гимнів Рігведи, автором гимнів до Індри. Доля веде мене за руку” [521. 74]. Його, як засновника та головного ідеолога Ордену Лицарів Бога Сонця, дійсно і