Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

На Словунському березі теж було людно, хоч у лавах не було такого порядку, туди-сюди носилися десятники і сотники, тисяцькі тривожно і голосно сперечалися між собою. Люди боязко позирали на протилежний бік річки. На невеликих дерев’яних баштах дозорці виглядали ворога. Окремою купкою стояли зодягнені у біле відьмаки.

Перші підуть відьмаки. Вони зруйнують ворожий захист. За ними піхота…

— До бою, мої воїни! До бою! Вперед! — крикнув Ворон.

Переправа почалася.

18

— Куди це ви?! — гримнув Добровін до чаклунів. — Ходіть-но сюди!

Їхні ноги самі повернули назад. Поки ті йшли, Добровін звернувся до відьми:

— Книга?

— В мене. Але Золота у них.

— Так, так, так… — задумався відьмак. — Самі вони мені нічого не скажуть…

Він витягнув уперед руку і зашепотів:

Як пальці мої підкоряються мені, Так і ви моєї влади позбутись не можете! Як руки і ноги — слуги мої, Так і ви — мої вірні раби! Ви правду скажіть, і себе відпустіть, А кривду хто скаже — навіки у землю поляже!

Чаклунів затрясло і кинуло на землю. Вони забилися в корчах, захрипіли.

— Що з ними? — підступив Боримисл.

— Ахруман не дурний. Він закляв їх. І зараз ми дізнаємося, чиє закляття сильніше… Кажіть! Де Золота?

— Він… Ми не зна… — хрипнув один.

— Ми… Він там… — шепотів крізь зуби другий.

— Жертва… Жертовний камінь… — харчав собакоголовий. — Відпусти…

— Кажи до кінця! — гримнув Добровін, схилившись над песиголовцем.

— Ми… мали його… принести у жертву… Спалити… Щоб відкрити прохід… Треба Книга… Відпусти!

— Навіщо Книга?

— Вона треба нам… для обряду… Щоб відкрити шлях назад… Відкрити йому шлях…

Песиголовець востаннє захрипів, закашлявся… і спустив дух. Двоє інших відьмаків вмерли, так нічого і не сказавши.

— Воронове закляття перемогло, — сказав Добровін. — Йдемо рятувати Золоту!

Вони попрямували до земляного валу.

— Де це ми? Все ще у Богумирі? — спитала Рутенія.

— Так. У Городищі Старого Бога, такому ж, як і в Словунії, — сказав Добровін.

— Як ти нас знайшов? — спитала Рутенія.

— По Вихору! Я зрозумів: якщо вже ти закрутила Вихор, справа кепська…

— А Ворон… Він же теж мене може відчути!

— Я знайшов, чим його зайняти, тож йому не до тебе.

Вони підійшли до земляного валу впритул, обігнули його з півночі й побачили вхід. Його ніхто не охороняв. Добровін увійшов перший, за ним злидень, потім чугайстер з Боримислом і нарешті Рутенія.

За земляним валом височів заборол із круглих, гарно припасованих одна до одної колод. Прохід у стіні теж був вільний. Коли увійшли, Рутенія зрозуміла, що вони у велетенському требищі, критому соломою. Требищі, повному озброєних воїнів. Які без вагань кинулися на них. Втретє за день. Битися не довелося. Добровін провів рукою круг себе — й нападників розкидало урізнобіч. Вони підвелися й спробували знову — з тим самим наслідком. Цього разу встали не всі.

— Втретє не встане ніхто, — прошепотів Добровін.

Його почули, але кинулися знову.

Не встав ніхто.

— Тут споживають їжу разом з богами, чинять треби, тризни, дивляться в майбутнє… А вони влаштували військовий табір… — сумно сказав Добровін, озираючи гори трупів. — За требищем — ще один земляний вал. На ньому мають горіти священні багаття. Хоча сумніваюся, що хтось про це дбав…