Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

— А за валом капище? — спитала Рутенія.

— Капище Старого Бога. Прабога. Сам лише жертовник, без ідола. Бо хто ж знає, як виглядає Прабог? — відповів Добровін.

Проминули требище й дійшли до внутрішнього валу. Добровін повів бровою — й над ним здійнялися язики полум’я. Дванадцять вогнищ.

Проминули вал — рівна витоптана стежка простяглася до жертовного каменя. Низький, широкий, на ньому помістилося б з десяток воїнів. Зараз же там розпластався Золота. Лицем догори, руки й ноги зв’язані.

Рутенія вирвалася вперед, рубонула мотузки і схилилася над ним:

— Золото! Золото! Отямся! Він неживий! Добровіне! Ми спізнилися…

— Він не живий, — підтвердив Добровін. — Але й не мертвий. Він на межі, Рутеніє…

— Що робити? Я готова.

— Нам не треба нічого робити. Він сам вирішить, куди йому йти: назад, у Яву, чи вперед, до Нави. Але повернутися він може лише заради чогось… Чи має він заради чого вертатися, Рутеніє?

— Думаю, що має…

Віт із Боримислом підняли Золоту на руки й повернулись до требища. Знову подув холодний вітер і посипався лапатий сніг. Сонце остаточно зникло за обрієм, і спустилася ніч.

У требищі вони знайшли їжу і розпалили вогнище. Стіни добре захищали від холоду, тож усі швидко зігрілися. Добровін вклонився на чотири сторони світу і попросив права на прихисток.

— А чого не просте закляття? — спитав Бось.

— Ми у місці богів. Не варто тут чаклувати. Вже один мій бій з воїнами міг викликати їхній гнів. Я ризикував. Вдруге не хочу.

Рутенія схилилась над Золотою. У світлі вогнища він був іще худіший, великий ніс відкидав довгу мерехтливу тінь. Здалося, що він ворухнув повіками. Вона прихилила вухо до серця — не б’ється. Руки холодні. Вона стисла їх і сіла поруч на лаву.

— Добровіне, що робити з Книгою? Ворон так просто це не облишить…

— Ні зараз, ні завтра, ні післязавтра він нас не потурбує… — сказав Добровін. — До речі, щодо Дзеванни і ще однієї дівчини, дуже цікавої відьми, Русани…

Він недоказав, бо почувши Русанине ім’я, з лави схопився Боримисл і підскочив до відьмака:

— Ти бачив її? Ти знаєш її? Що з нею? Де вона?

— Я їх обох бачив, обох знаю, вони у безпеці. Де зараз, не скажу, бо Ворон має багато способів вивідати таємниці. Де були, ви, мабуть, самі здогадалися.

Боримисл опустився на лаву. Обличчя його засвітилося.

Віт, Рутенія, Бось почувши про Дзеваннин порятунок, навіть дихати стали вільніше.

— А навіщо вони були йому потрібні? — спитала Рутенія.

— Чому були? Вони й зараз потрібні. А навіщо… Ти ж знаєш, мабуть, що він, маючи величезну силу, навчився переливати у себе ще й силу інших відьмаків. Дзеванна ж…

— Він хоче брати її силу…

— Так. Русана ж…

— Вона Дзеркало, — сказала Рутенія. — Боримисл розповідав…

— Цей дар у Русани від сплаву сил її матері і Діви. Я розкажу, як це сталося, пізніше. А ще Русана може вільно пересуватися в обох світах. У Яві і Наві. Можливо, саме це й цікаво Воронові? Дізнаємося завтра, коли читатимемо Книгу. — Добровін поклав долоню на Книгу, яку щойно йому передала Рутенія.

— Чому пізніше? Треба зараз… — скочив на ноги злидень, і захитався від утоми.

— От тому й завтра. Ми виснажені. Тому спати, спати, спа-а-а-ти… — позіхнув Добровін, і як сидів, так і заснув.

Рутенія торкнулася пальцями Золотиного лоба, нахилилася й ніжно поцілувала. Потім схилилася над вухом:

— Я не казала тобі… Ти потрібен мені, як повітря, як вода, як сонце. Знайди шлях назад, до мене.

Вона схилила голову йому на груди й заснула, не випускаючи руки.

Прокинулась Рутенія від шелесту паперу. Це Добровін зосереджено гортав сторінки Книги Невір-землі. Лише коли Рута підійшла впритул, він відірвав погляд від аркушів й зиркнув на неї.

— Холодно?

— Так.

— А я зачитався й забув про вогонь.

— Ти читай, я зараз.

— Може, розбудимо когось?

— Ні, хай сплять. А я заразом і зігріюсь.