Читати книгу - "Дівчинка на кулі"

того ж майже година часу втрачена. Ще на одну годину ми мусимо цю абітурієнтку оштрафувати — за її запізнення. Отже, писати твір їй доведеться лише дві години. І я стоятиму поряд, щоб ні в кого не виникло жодних підозр, що вона списувала.

— Ти погоджуєшся на такі умови? — спитала розпелехана й досі зніяковіла.

— Дякую, — прошепотіла я у відповідь.

Поки я підписувала «сорочку» твору — титульний листок, який потім знімали, і на ньому й на тому, де вже, власне, починався твір, вписували певний шифр, — перевіряючі не мали права знати прізвища абітурієнта — у мене дрібно тремтіли пальці. Я знала, що треба терміново пригадати всі настанови Володимира Романовича й не зробити жодної похибки. Значить, спочатку слід дуже уважно прочитати всі теми. До вільної краще не братися. Хіба на крайній випадок. Отже, перша: «Атеїстичні мотиви у творчості Тараса Шевченка». З пляжу! Друга: «Образи комсомольців і комуністів у романі О. Гончара „Прапороносці“». Можна писати! Третя: «Образ Леніна в радянському мистецтві та ліриці українських поетів XX століття». Дурниці!

Спокійно. Тепер годиться уважно прочитати обрану тему тричі й подумати, чого саме ця тема вимагає. Володимир Романович розповідав, як один з його найкращих учнів зачепився зором за назву п’єси «Наталка Полтавка» й узявся розкривати образ коханої дівчини Петра-бурлаки, не звернувши увагу, що тема звучала «Народність „Наталки Полтавки“ Івана Котляревського» і передбачала зовсім інший ракурс висвітлення.

Тихо-тихо-тихо! Роман «Прапороносці». Комсомольці і комуністи. Вузлові образи: майор Воронцов, Юрій Брянський, Євген Черниш, Шура Ясногорська, Хома Хаєцький. Ні, про Хому Хаєцького не треба. Він позапартійний кумедний сільський дядько. Воєнні події, подвиги, моральні критерії. Правильно скласти план. Епіграф писати не варто — його відсутність на оцінку не впливає.

Я впораюся! Уже беруся до роботи Я впораюся. Пишу, пишу, пишу. Я впора… Але ж у мене тільки дві години часу! Ой, уже тільки година й двадцять хвилин.

Три речення вступу. Актуальність теми війни в нашій літературі. Переможна місія армії СРСР. Визволення Європи від фашистської чуми. Є! П’ять речень висновків. Моє ставлення до непоправних воєнних втрат. Оцінка моральної настанови майора Воронцова: «Лебідь бачить лише своє озеречко». Оцінка подвигу Брянського, трагічна загибель Шури Ясногорської вже після підписання Німеччиною капітуляції. Зроблено. Цього для чернетки предостатньо! Її не перевіряють, але на ній мусить бути хоч щось написано — без цього письмовий екзамен не зараховують. Твір мені прийдеться писати відразу на чистовику, бо можу не встигнути. Писати треба дуже уважно — кожна помарка вважається помилкою.

Нервова викладачка стояла поруч мого столу непорушно, як сьогодні хіба що завмирає тілоохоронець біля президента, коли той спілкується з народом. Я шкірою відчувала: вона читає слова, які ще тільки з’являються на світ із-під мого пера, й це мені не було приємно. Кілька разів я таки оберталася і глипала їй у вічі, сподіваючись, що мої рухи й погляд примусять її дивитися бодай на дошку чи на інших абітурієнтів. Але щоразу чула строге зауваження:

— Не крутіться! Пишіть! Не підводьте очей від свого твору, бо заберу екзаменаційний листок і вижену!

Велика насолода — цілковита влада! Навіть над і так уже скривдженою прикрим випадком дитиною. Хіба, читаючи з-за мого плеча, доцент не бачила, що я пишу дуже грамотно, що вступивши, стану сумлінною й відмінною студенткою, яких в інституті не так уже й багато? Ха-ха-ха! Вона ж упивалася своєю всевладністю щодо мене, явно отримувала кайф і драйв, а може, й патологічний оргазм від мого безсилля, неможливості оборонитися, від мого щосили стримуваного бажання турнути свою справжню, хоч і на короткий час, рабовласницю так, щоб аж ноги задерла!

Я поклала останню крапку й зиркнула на годинник. До закінчення відведених мені двох годин залишилося ще вдосталь часу, щоб бодай тричі перечитати твір та уважно його перевірити, але рука викладачки лягла на списані листки.

— Все. Свій екзамен ви вже склали. До побачення.

— Я ще не перевірила…

— Дозволений вам час вичерпався. Чи ви, може, хочете, щоб комісія анулювала вашу роботу?

Запахло смаленим. І хоч я тоді й не розуміла значення слова «анулювати», мені здалося, що коли ще промовлю хоч півслова, нервова викладачка з превеликою насолодою розірве мою роботу навпіл.

До Районного Центру поверталася автобусом, але вже в місті вирішила зустрітися з Катрусею. Ні, я зовсім не збиралася їй розповідати, якою ціною мені вдалося потрапити на іспит. Хотіла тільки погодитися з подругою, що викладачі на вступних випробуваннях дуже строгі, навіть упереджені, тому з ними треба поводитися обережно, не дратувати й у жодному випадку не налаштовувати проти себе. Вклавши дві копійки над гачечком, який прикривав щілину в автоматі, я довго телефонувала до Катрусі додому, але ніхто трубки не піднімав. Ну добре, я піду на роботу до її мами: які вулиці вона прибирає, знаю. Двірничка тільки глянула — й відразу ж помітила, що зі мною щось скоїлося.

— О, вчора втішала Катрусю, а тепер сама як з хреста знята. Тебе що, з екзамену вигнали?

— Теми творів були дуже важкі, — покривила я душею. — Де Катруся, що ваш телефон не відповідає?

— Вночі забрали в лікарню з гіпертонічним кризом. Дуже перенервувала через таку несправедливість до неї!

— Але до наступного іспиту її вилікують?

— Та піде вона на екзамен, піде, навіть якщо буде хвора. Піде, куди дінеться? Тільки передчуває моє серце, що з цього вступу радості не буде. Якщо треба — не соромся, приходь до нас ночувати: сидіти на вокзалі перед іспитом — дурна справа.

— Мені сказали, що за десять карбованців можна поселитися в гуртожитку. Завтра поїду дізнаватися, на яку оцінку написала, й заодно подивлюся на той гуртожиток. А Катрусю попередьте, що перший поїзд запізнюється — сьогодні я ледве встигла на екзамен! Хай краще їде автобусом.

— А якщо автобус у дорозі поламається?

— Зупинить на трасі якусь машину чи в інший автобус пересяде. Поїзд заглох посеред поля й цілих дві години мотав мені нерви своєю непередбачуваною зупинкою. Думала, що збожеволію.

Вдома мама довго розпікала мене, що в гуртожиток