хотів Самона-иншородний зрозуміти, що той чоловік, якого він мучить, є Божим. І звелів святого вночі в морі утопити. Тому слуги, взявши мученика у третю сторожу ночі, везли човном на море і, в безодню зв'язаного вкинувши, повернулися. Велінням же Бога, який охороняє святих своїх, зразу два дельфіни морські, взявши преподобного на хребти свої, винесли на берег, який називався Євдоми, було ж то сьоме передмістя константинопольське, і там його на сухому посадили. Раптом розв'язалися йому руки і ноги і, вставши, він пішов до града. Не відчинені ще були Золоті ворота, і сів при них, хотівши трохи перепочити. Тим часом прийшов туди один чоловік, хворобою трясовиці одержимий, і стогнав від хвороби. Змилосердився над ним преподобний, поклав на нього руку і, помолившись, зцілив його. Бачив же чоловік себе зціленим, впав у ноги преподобному і просив його, щоб ішов з ним у дім його, був же чоловік той один із менших, неславних громадян на ім'я Иоан. І йшов з ним преподобний, радіючи. Иоан же з дружиною своєю прийняв його люб'язно, і коли надійшла година обіду, поставив перед ним трапезу, і їли, веселячись. Розповів же Иоан жінці своїй, що зцілив його преподобний прикликанням імени Христового, і зраділа жінка вельми через такого гостя, що сподобилася угодника Божого прийняти в домі своєму, була-бо вона вельми христолюбива, і гостинна, і в страху Божому жила, ім'я ж їй Олена. Тоді Йоан і Олена, жінка його, почали просити святого, щоб сказав ім'я, хто він і звідки. Відповів святий: "Звідки я є, не треба нині говорити, про те пізніше довідаєтеся, нині ж хочу піти задля молитви в монастир нерукотворної ікони Пресвятої Богородиці, яка сама від себе написалася". І вставши, пішов з ним разом Иоан. Закінчивши там свої молитви, знову у дім Йоанів, на прохання його, повернувся. Надокучали ж святому постійними проханнями Иоан і дружина його, щоб розповів їм про себе. Він же сказав: "Я є той, кого Самона-патрицій вчора в безодню морську вкинув, але Господь мій, Ісус Христос, Йому ж з юности своєї служу, лише Він знає, яким чином зберіг мене неушкодженим". І сказав їм своє ім'я, що Василій називається, і розповів усе за порядком, що йому зробив царевий патрицій. І дивувалися, слухаючи. Чули ж про нього і раніше, як мучив його Самона і як не пошкодив його звір, мовилося-бо про те в цілому граді. Тоді просили його, щоб перебував з ними в домі їхньому протягом усього часу життя свого, і погодився на те святий. Влаштували йому храм молитовний, і світильник, де звичайно хвали Богові возсилав. Хто ж може передати слізні його потоки, які проливав у молитвах до Бога? Хто коліноприклоніння його порахує? Хто всенічні чування переповість? Без сну-бо провадив усі ночі. Ще ж і про добрі його звичаї хто розповість детально? На гнів ніколи ж не зрушився, як стовп непохитний. Лагідний був, як Мойсей і Давид другий, тихий — як Яків, милостивий більше, ніж Авраам: той-бо з великого багатства свого милостиню робив, цей же з убогости своєї, яку Бога ради терпів, добродіяв жебракам доволі: що подавали йому христолюбці, те він зразу роздавав нужденним. Коли перебував же Василій святий у того христолюбця Йоана, почали приходити до нього люди: одні задля користи, инші ж приносили недужих своїх задля зцілення. На них же руки свої кладучи і молитву творячи, преподобний їх зцілював, благодаттю Христовою. І славним стало його життя у граді тому, і багато не лише з народу, але й зі знатних громадян і вельмож до нього приходило. Мав же і прозріння дар, і кожного, хто до нього приходив, провидів таємні діла, добрі ж і погані, і, наодинці викриваючи грішників, багатьох навернув до покаяння. Провіщав і майбутнє, і передрік пророчо те, про що зараз наступне явить слово.
Коли помер цар Лев, тоді і брат його Олександр через один рік помер. Залишився на царюванні син Лева Константан, якого називали Багрянородним, з матір'ю Зоєю. А тому що Константан ще малий був вельми, приставлені були до нього хранителі та урядники царства: Миколай, патріярх Царгородський, і кирополат Иоан, якого кликали Ґарида. їм доручено було керувати всіма ділами царськими, допоки молодий цар віку не дійде. Тим часом напали варвари на Грецький край і, полонячи, спустошували землю навколо Царгорода. І не було нікого, хто б зібрав військову силу і вийшов на війну проти варварів, що напали. І було Грецьке царство у збентеженні і біді немалій. Народ же царгородський нарікав на патріярха Миколая, що недобре радив і керував царством. Тому Миколай, порадившись з иншими вельможами, написав до східного воєводи на ім'я Константан, якого кликали Дука, щоб у царствуючий град прийшов, прийняв скіпетр і разом із Константаном, молодим царем, який малим був і в палатах царських виховувався, він, яко муж міцний і хоробрий у битвах, виступив проти иншородних. Був-бо насправді муж той Константан Дука вельми хоробрий і непереможний воїн, страшний противникам, які й самі багато про те розповідали, що бачили, як зі зброї Константинової, як і з ніздрів кінських вогонь виходив і на них кидався, опалюючи і проганяючи їх, що не можна їм проти лиця його стати. Не таїв же і Константан тої благодаті, даної йому від Бога, говорив-бо: "Коли я спав колись у юності своїй, стала переді мною жінка одна пресвітла, у царську багряницю одягнена, і кінь вогненний при ній, і зброя на коні вогненна, і переконувала мене, бо не хотів і боявся, озброїтися тією зброєю вогненною і на коня вогненного сісти. І коли я те зробив, сказала до мене: "Хай жахаються тебе вороги Божі і кривдники Сина мого, як віск хай тануть від лиця твого". Те мовивши, пішла". Це про себе розповідав муж той. Коли до нього послання патріярхове про прийняття царства прийшло, відмовлявся, кажучи, що недостойний ані не здатний до такої високої влади. Але й знову від патріярха і цілого синкліту прийшло послання до нього, прикликаючи його на царське достоїнство. Він же відписав до них: "Не годиться мені перед Христом, Господнім царем, рівнятися із земним, якщо він і малий літами, і грішити перед Богом моїм. Ще ж боюся, чи нема у вас якої зваби і підступу і чи не хочете мене згубити". Таку відповідь від нього прийнявши, патріярх і вельможі царгородські утретє послали до нього, кожен осібно написавши своє потвердження, присягаючи чесним деревом животворного хреста Господнього, що не звабливими
