Читати книгу - "Темний ліс"

твої очі й усе зрозуміла. За вісім років твоєї гібернації, я помудрішала, набралася досвіду, а ти залишився тим самим. І тоді я збагнула все.

Саме з того моменту я знаю справжнього тебе: глибоко закоріненого зневіреного, переконаного ескапіста. Таким ти був ще задовго до обрання Оберненим, таким залишився й після призначення. Єдиною справжньою метою для тебе стала організація Виходу людства. Порівняно з іншими Оберненими, твій геній полягає не в обмані задля приховування реального стратегічного задуму, а радше в приховуванні твоїх щирих поглядів і думок.

Але я тоді ще не збагнула, яким чином завдяки дослід женню людського мозку й процесу мислення ти планував досягнути своєї мети. Навіть після появи ментальної печатки ще не могла цього збагнути. Аж поки, лягаючи в гібернацію, не пригадала їхні очі — очі добровольців, які зголосилися накласти на свій розум ментальну печатку… Це був вираз твоїх очей. І так я змогла розшифрувати той твій погляд, що ятрив мені розум, але залишався загадкою. Я збагнула твій справжній стратегічний задум, але запізно — мене заморозили, щоби розбудити в майбутньому.

Представник Північноамериканського флоту зауважив:

— Пані Кейко Ямасугі, не думаю, що ви повідомили нам щось аж надто цікаве. Нам усім добре відома історія проекту з накладення ментальної печатки: на першому етапі пройти процедуру зголосилися приблизно п'ятдесят тисяч добровольців. Усе відбувалося під найпильні-шим контролем та з дотриманням усіх вимог регламенту.

— Так воно й було, — погодилася Кейко, — та легко контролювати можна лише зміст символу віри. Процедуру з технічної точки зору контролювати значно складніше.

— Але згідно з документами, які зберіглися з тих часів, технічний нагляд за нейронними сканерами також був досить суворим, і перед введенням у експлуатацію проводилися численні випробування, — заперечив Голова.

Кейко лише ледь похитала головою:

— Нейронний сканер — надзвичайно складне обладнання, і будь-яка процедура нагляду має сліпі зони. А як побачити зміну плюса на мінус у сотнях мільйонів рядків програмного коду? Цей факт оминули увагою навіть со-фони.

— На мінус?

— Коли ми відкрили модель взаємодії нейронів, за якої кожне твердження сприймається як істинне, Гайнс змоделював таку саму взаємодією, але з протилежним знаком, що формує сприйняття твердження як хибного.

Саме цього він і потребував для досягнення своєї справжньої мети, бо приховав своє відкриття від усіх включно зі мною. Це було зовсім не складно, тому що обидві моделі взаємодії подібні, й різниця полягає лише в напрямі передавання певного ключового сигналу між нейронами. Тимчасом як у математичній моделі ментальної печатки ці варіанти різнилися лише одним знаком — плюс чи мінус: твердження з позитивним знаком сприйматиметься як істинне, із негативним — як помилкове. Гайнс потай вніс зміни до програмного коду всіх п'яти ментальних сканерів, замінив лише один знак із плюса на мінус.

У конференц-залі запала мертва тиша, подібна до тієї, що панувала тут два століття тому, коли під час засідання РОЗ із обговорення проекту вибухів на Меркурії Рей Діас продемонстрував світові «запобіжник мерця» на своїй руці та заявив, що вибуховий пристрій схований десь у будівлі.

— Докторе Гайнс, що ви накоїли? — Голова в гніві повернувся до колишнього Оберненого.

Гайнс нарешті підняв голову, й присутні побачили, що його зблідле обличчя набуває нормального кольору. Голос у нього був такий само спокійний і впевнений:

— Я визнаю, що недооцінив силу людства. Ви досягли фантастичного рівня прогресу. Вірите чи ні, але я також схиляюся до думки, що людство переможе в майбутній війні. І ця моя впевненість майже така міцна, як і ментальна печатка. Зневіра й ескапізм двох минулих століть справді видаються кумедними. Але, пане Голово, я хочу сказати світові: неможливо примусити мене покаятися в тому, що я зробив.

— Ви не жалкуєте за вчиненим? — вигукнув представник Азійського флоту.

Гайнс підняв до нього погляд:

— Тут питання не в тому, чи є мені в чому каятися. Питання в принциповій можливості цього. Я скористався ментальною печаткою й закарбував у собі твердження: «Все, що я зробив як Обернений, було правильним».

Усі здивовано перезирнулися; навіть Кейко розгублено глянула на чоловіка.

Гайнс із посмішкою повернувся до неї:

— Так, люба, якщо ти, звісно, дозволиш так себе називати. Тільки завдяки цьому в мене стало б духу для реалізації задуму. Так, тепер я вважаю, що чинив і чинитиму цілком правильно. І я абсолютно в цьому переконаний, хоч би що відбувалося довкола. Я використав ментальну печатку, аби стати Богом, а Бог ні в чому не кається.

— І коли в не надто віддаленому майбутньому трисоляріанські загарбники зазнають поразки від значно могутнішої людської цивілізації, ви все одно залишитеся вірним своїм переконанням? — запитав Голова, й у його очах читалося більше цікавості, ніж подиву.

— Я досі вважаю, що вчинив правильно й усі мої дії в проекті «Обернені до стіни» цілком виправдані. Звичайно, за незаперечних фактів моєї неправоти доведеться пройти через пекло. — Він повернувся до Кейко Ямасу-гі: — Люба, тобі ж відомо, що одного разу я вже витримав ці тортури — коли вважав, що вода отруйна.

— Давайте повернемося до подій сьогоднішніх, — представник Північноамериканського флоту зупинив дебати. — Це лише припущення стосовно того, що «запечатані» могли дожити до наших днів. Прошу не забувати, що події, про які ми говоримо, відбувалися сто сімдесят років тому. Якщо така організація чи група осіб все-таки збереглася донині, то чому ми не бачимо жодних однак їхньої діяльності?

— Є два пояснення, — відповів представник Європейського флоту. — Перше: або «проштамповані» справді давно зникли й це пуста тривога…

Представник Азійського флоту закінчив його думку:

— …або ж ми просто не помічаємо жодних фактів їхнього існування й діяльності, а це справді лякає.

* * *

Ло Цзі з Ши Цяном походжали підземним містом у затінку велетенських стовбурів «дерев»-будівель, а потоки летючих автомобілів вправно обгинали циклопічні споруди, прослизаючи в прогалини. Позаяк усі міські будівлі мали вигляд листя на гілках «дерев», простір на нижньому ярусі цього світу взагалі нічого не обмежувало. Не було видно жодної вулиці чи дороги — скільки сягало око, лише стовбури «дерев», розташовані на значній відстані один від одного, натякали на певне зонування широчезного простору. Нижній ярус мав привабливий вигляд, бо саме тут були розбиті численні парки, розкинулися ліси зі справжніми деревами, безкраї луки, вкриті травою і квітами, тому повітря було свіже й чисте, як у сільській місцевості. Довкола снували безліч пішоходів — усі