Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

до першого фрагмента й перевів числа чотирьох перших рядків у десяткову систему числення.

Після того втупився у нижній рядок: 4–4 — 7 — 3650. Четвертий день четвертого тижня сьомого місяця 3650 року за календарем Паїтіті.

«На рік можна зразу забити», — не знаючи події, від якої починалося літочислення в цивілізації Паїтіті, важко визначити, яким саме був 3650-й у світі, де роки рахують в обидва боки від народження Ісуса Христа. Сьома сумнівався, що це взагалі можливо.

«Гаразд, пограємося хоча б із днем…»

Як установити, якій даті відповідає цей день у сучасному григоріанському календарі? Четвертий день четвертого тижня сьомого місяця… отже, від початку року за календарем Паїтіті минуло шість повних сорокап’ятиденних місяців, три восьмиденні тижні та чотири дні четвертого тижня. Загалом — 6 × 45 + 3 × 8 + 4 — 298 днів.

За словами Джейсона, початком відліку в календарі слугувало весняне рівнодення, 20 березня за григоріанським календарем. Залишалося з’ясувати, який день нашого календаря відповідає 298-му дню календаря людей, що колись населяли Паїтіті. Сьома без проблем порахував, що 20 березня є 79-м за рахунком днем від григоріанського нового року, якщо рік не високосний, і 80-м, якщо високосний. Далі він склав 79 і 298. Отримав 377. Це означало, що 298-й день календаря Паїтіті є 377-м днем григоріанського календаря. Оскільки в році лише 365 днів, то очевидно, що 298-й день календаря Паїтіті відповідає 12 дню наступного року в григоріанському календарі. Тобто четвертий день четвертого тижня сьомого місяця 3650 року за календарем Паїтіті відповідає 12 січня… 3651 року.

— 12 січня… — Семен не помічав, що «думає» вголос. — 12 січня 3651-го… Ну або 13-те, якщо 3650-й був високосним.

Це вже щось. І водночас — нічого. З однаковим успіхом це могло бути 14 січня чи 7 лютого, Сьома не мав змоги що-небудь виявити чи перевірити.

За мить росіянин узявся за другий знизу рядок. 4–4 — 2 — 3650. Четвертий день четвертого тижня другого місяця… і потім іще незрозуміле число 228.

— Нормальок, — загугнявив хлопець, ручка стриміла поміж зубів, — від початку року минув один повний місяць… це 45 днів… три повні тижні… плюс 24… і настав четвертий день четвертого тижня. В сумі, — він подумки склав 45, 24 і 4, — сімдесят три… Додаємо 79 і отримуємо… 152. Отже, четвертий день четвертого тижня другого місяця за календарем Паїтіті дає 152-й день від початку року за григоріанським календарем.

Росіянин відклав блокнот, схопився за мобілку та розкрив календар. Січень — 31 день, лютий — 28, березень — 31, квітень — 30, травень — 31… Гортаючи місяці, він додавав:

31+28+31+30+31=151

Перші п’ять місяців григоріанського календаря містять 151 день. Для полегшення розрахунків він припустив, що роки не високосні. Відтак, 152-й — це 1 червня.

1 червня 3650 року. Хоча рік однаково нічого не означає.

«Ага, — раптом згадав Семен, — і ще 228…»

1 червня казна-якого року… 228…

І тут…

Хлопця пробрало морозом, аж зуби клацнули. Телефон затіпало так, що Сьома мусив сховати його до кишені. Моторошні відчуття посилилися, коли він зрозумів, що причина не в астматичній чорноті кімнати. Щось крилось у розшифрованій даті, щось таке, що він… знає. Мусить знати.

1 червня… якогось року… сталося щось таке, що… 228…

228…

CXXVI

19 серпня 2012, 08:28 (UTC -5)

Паїтіті

Ґрем здригнувся, спершу відчувши, а вже потім почувши, що Сатомі сухо покашлює. Розклепив повіки та швидко заморгав, проганяючи сон. Японка сіла, спираючись руками на матрац.

— Як ти? — спитав мулат, ніжно погладжуючи її по спині.

— Добре… — хрипко відповіла дівчина. — Тільки у вусі дзвенить.

— Сьома сказав, що в тебе може бути пошкоджено барабанну перетинку.

— Але я чую добре.

Ґрем стенув плечима.

— Ти пам’ятаєш… — він не договорив, усвідомлюючи, що не витримає, якщо Сатомі знову почне розпитувати.

— Що? — круглі очі японки зупинилися на Ґремовому обличчі.

— Пригадуєш, що було вчора?

— Не розумію.

— Можеш відновити у пам’яті події минулої ночі?

Дівчина поставила брови ріжками.

— Після дванадцятої ми піднялися на терасу, ви з Лео спустилися на рівень нижче, я пішла до пірамід, а потім ударив грім, і я, здається, знепритомніла. Очуняла, коли почався дощ, і… ви знайшли мене. Щось іще?

Американець відчув, як відпускає серце, й на радощах стиснув Сатомі в обіймах.

Японка випручалась, простягнула руку й увімкнула ліхтар. Печеру затопило жовте світло.

— Ти брудний. І я теж. Ми наче дві свині, що вивалялись у калюжі, — розчепіривши пальчики, вона з відразою розглядала одяг. — Ми що, спали, не роздягаючись? — Ґрем промовчав, дівчина звелася на ноги. — Треба переодягтись.

Мулат спробував їй допомогти, проте Сатомі рішуче відвела його руки. Вони швидко скидали пом’ятий і закаляний брудом одяг.

Натягуючи через голову чисту футболку, японка несподівано спинилась і запитала:

— У нього вийшло?

— Що ти маєш на увазі? — глипнув на неї Ґрем.

— Лео. Йому вдалося нарвати бруґмансії?

Мулат спохмурнів, кинув погляд у той бік, де з-під навали речей визирала торбинка, й неохоче промовив:

— Он там, у кутку.

Він нахилився, зашнуровуючи кросівки. Через хвилину випростався та задерев’янілим голосом спитав:

— Ти все ще хочеш утікати?

Сатомі подивилася на нього так, наче бачила вперше, наче перед нею раптом опинився хтось із чужих, Амаро Кіспе, наприклад, або хтось із персональних охоронців Джейсона, й той колючий погляд зробив Ґрема геть нещасним.

— А ти хіба ні?

CXXVII

Левко, тримаючись осібно від решти чоловіків і намагаючись ігнорувати їхні позирки, закінчував снідати, коли до їдальні підійшли Ґрем, Сатомі та Сьома. Українець нервував. Він переконував себе, що тремтить від холоду, та, попри те, що гаряча каша давно зігріла нутро, тремтіння не минало.

Побачивши американця, японку та росіянина, хлопець зрадів. Щоправда, радість тривала недовго. Левко напружився та ще більше затремтів, спостерігши, як розширюються від жаху очі Ґрема й Сатомі. Обличчя Семена довший час лишалося нормальним (серед них трьох він мав найслабший зір), проте, наблизившись і приглянувшись, Сьома спіткнувся та ледве встояв, провиснувши на милицях. Спинним мозком відчуваючи, що зараз уся увага прикута до них, росіянин опанував себе й удав, що закашлявся. Коли він випростався, лице набуло звичного відстороненого та злегка насмішкуватого вигляду.

— Добрий ранок усім, — кинув Сьома, проходячи повз столи. На Левка він намагався не дивитись, але пробігся поглядом по залі, шукаючи Кіспе. Він не сподівався, що без Амаро Кіспе все минеться саме по собі, проте відсутність карлика давала час обміркувати ситуацію та вигадати,