Читати книгу - "Американська пастораль"

117
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 112 113 114 ... 141
Перейти на сторінку:
Звідки ми знаємо, що це вона сама зробила бомбу і приєднала вибуховий пристрій? Виготовлення бомби потребує серйозних знань, а ця дівчинка, може, тільки і вміє, що сірник запалити». — «Природничі науки були її коником, — зізнався Швед. — У неї найвищий бал за самостійні з хімії». — «Хіба вона робила бомбу в рамках самостійних робіт з хімії?» — «Ні, звісно ж, ні». — «Отож, нам, як і раніше, невідомо, чи вміє вона запалювати сірники. Цілком могло бути й таке, що вона не пішла далі балаканини. Ми не знаємо, що вона зробила і що вона збиралася зробити. Не знаємо нічого, інші теж не знають. Вона могла отримати премію Вестінгауза за успіхи в точних науках, а ми могли цього не знати. Що тут можна довести? Гадаю, дуже мало. Якщо ви запитали, відповідаю: в найгіршому разі — від семи до десяти. Та припустімо, що її судитимуть як неповнолітню. За законом про неповнолітніх вона отримає від двох до трьох років, навіть якщо частково визнає свою провину. Верхня планка встановлена чітко, і ніхто не має права її підняти. Все залежить від того, якою мірою вона причетна до вбивства. Може, все буде не так уже й страшно. Якщо вона з’явиться, у нас є непогані шанси майже повністю її «відмазати» — навіть якщо вона якось до цього причетна».

І доти, поки кілька годин тому він не дізнався, що, вступивши в орегонську комуну, вона весь свій час присвячувала майструванню бомб, поки вона, повністю звільнена від заїкання, не розказала йому, що йдеться не про випадкову смерть одного чоловіка, а про холоднокровне вбивство чотирьох чоловіків, слова Шевіца залишали йому хоч примарну надію. Адже ця людина не з тих, що розказують казочки, щоб утішити. Ти розумів це одразу, потрапляючи в його офіс. Шевіц був із тієї породи людей, які люблять бачити свідчення власної правоти, бути правим — це його покликання. Баррі завчасно з’ясував, що Шевіц — не та людина, яка гладить по голівці й безкінечно заспокоює. Говорячи «якщо вона з’явиться, у нас є непогані шанси майже повністю її «відмазати» — навіть якщо вона якось до цього причетна», він це робив не тому, що Швед жадав почути щось таке. Та це було тоді, коли вважалося можливим переконати суд, що Меррі й сірника не може запалити. І це було до п’ятої години нинішнього дня.

Дружина Баррі, Марсія, викладала в Нью-Йорку літературу і була, навіть на смак безмежно толерантного Шведа, «міцним горішком» — разюче самовпевненою, войовничою фрондеркою зі схильністю до сарказму та обдумано-апокаліптичних заяв, мета яких — убити спокій сильних світу цього. Все, що вона казала чи робила, недвозначно вказувало на її позицію. Їй було досить найлегшого руху — просто глитнути, слухаючи, як ви щось говорите, потарабанити пальцями по бильці крісла або й просто ледь кивнути, неначе погоджуючись, — аби продемонструвати: все, що ви тут сказали, — все не так. А щоб ще активніше підкреслити свої переконання, вона ходила в широких балахонах із набивної тканини та виступала такою великою жінкою, для котрої абияке ставлення до власної зовнішності не стільки виступ проти умовностей, скільки зовнішня ознака мислителя, де важить тільки суть. Жодних дрібних буденних перешкод між нею та найсуворішою правдою.

І Баррі все ж таки розкошував у її товаристві. Більш несхожих одне на одного людей важко було знайти, отож, скоріш за все, це був той випадок, коли кажуть, що крайнощі сходяться. Баррі був уособленням вдумливості та доброти — від самого дитинства, а він був найбіднішою дитиною з усіх, кого знав Швед. Він був старанний, чесний, благородний, надійно грав на позиції кетчера, помалу вибився в найкращі учні класу і, відслуживши в армії, вступив на солдатську стипендію в Нью-Йоркський університет. Саме там він познайомився з Марсією Шварц і одружився з нею. Шведу було важко зрозуміти, як такий міцно збитий і не позбавлений привабливості хлопець, як Баррі, у двадцять два роки зміг відмовитись від будь-якої перспективи зустрічатися з дівчатами на користь Марсії Шварц, яку вже тоді, у коледжі, настільки переповнювали власні думи, що, опинившись у її товаристві, Швед ледве-ледве міг боротися зі сном. Але Баррі її уподобав. Баррі сидів і слухав. І нібито не помічав, що вона — нечупара і, хоча ще студентка, вдягається, наче бабуся, а очі її блищать, немов у лихоманці, збільшені до неприродних розмірів грубими лінзами окулярів. Повна протилежність Дон. Марсія, безумовно, здатна була виховати на свій страх і ризик справжню революціонерку. Якби Меррі виростала в межах досяжності її промов… Але як вона стала такою поряд із Дон? Де причина? Де пояснення цієї дивної невідповідності? Що це — просто злий жарт генів? Під час маршу на Пентаґон, маршу з вимогою припинити в’єтнамську війну, Марсія Уманофф і ще десятків зо два жінок були вкинуті в поліцейський фургон, а потім, на її превелике задоволення, їх замкнули на всю ніч у в’язниці округу Колумбія, і до самого ранку, коли їх звільнили, вона гучно протестувала. Якби Меррі була її дочкою, все було б зрозуміло. Якби Меррі брала участь у словесних баталіях, якби вона, як ця фанатичка, в якої рот не затулявся, боролася проти всього світу лише на словах, то історія її життя не обмежилася б кинутою бомбою, а стала б зовсім іншою історією. Але в неї була бомба. Бомба. Вся паскудна історія зводиться до цієї бомби.

Важко сказати, чому Баррі одружився з нею. Може, якось уплинула бідність, у якій він виростав. Хтозна. Її агресивність, пиха, відчуття немитого тіла — все, що було нестерпним для Шведа як друга і було б геть нестерпним для нього як коханця, — можливо, саме це будило в Баррі потяг до дружини. Дійсно, загадка, чому одна, безумовно, розумна людина могла пишатись тим, що іншій такій самій розумній людині було б важко витерпіти навіть упродовж години. Але тому, що це була насправді нерозв’язна загадка, Швед докладав усіх зусиль, щоб сховати свою антипатію, віднаходити аргументи на захист Марсії Уманофф і розглядати її просто як дивакувату штучку з невідомого йому світу академічних кіл, де постійно киплять словесні баталії, а провокації співрозмовника, вочевидь, викликають загальне захоплення. Результат, якого вони домагаються цією нескінченною конфронтацією, був йому незбагненний; Швед вважав, що було б значно продуктивніше нарешті подорослішати і спільними силами подолати цю стадію. І все ж, як на нього, вічні під’юджування Марсії та підніжки аж ніяк не означали, що вона дійсно

1 ... 112 113 114 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська пастораль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська пастораль"