Читати книгу - "Американська пастораль"

117
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 141
Перейти на сторінку:
намагалася під’юдити і збивати з ніг. Збагнувши, що для неї це — єдиний спосіб адаптуватися на Мангеттені, він уже не міг дивитися на цей стиль поведінки як на щось мерзенне, і ще менше міг вірити, що Баррі Уманофф, який колись був йому рідніший, ніж брат, міг одружитися з недостойною жінкою. Як звичайно, цілковита нездатність Шведа намацати зв’язок між причиною та наслідком привела його (на противагу інстинктивній батьковій підозрілості) до звичних і завжди притаманних йому терпимості та поблажливості. Так що, зрештою, він зачислив Марсію до розряду «важких», або ж принаймні тих, про кого кажуть: «такій палець у рот не клади».

А Дон її терпіти не могла. Ненавиділа, бо знала, що Марсія ненавидить її за давній титул «Міс Нью-Джерсі». Дон терпіти не могла людей, котрі зводили її життя до перемоги на конкурсі. А Марсія була особливо нестерпна ще й тому, що навіть не приховувала свого задоволення, з яким пояснювала кожен вчинок Дон, відштовхуючись саме від цього епізоду, який і колись (а тепер і поготів) не розкривав її характеру. Коли вони тільки познайомилися, Дон розказала парі Уманофф і про батьків інфаркт, і про те, що сім’я опинилася на фінансовій мілині, а вона зрозуміла, що двері коледжу, найімовірніше, так і залишаться для брата мрією… Словом, історію про те, що треба було грошей на його навчання, та ніякі пояснення не похитнули ставлення місіс Уманофф до «Міс Нью-Джерсі» як до предмета своїх жартів. Марсія і не приховувала, що Дон Левов для неї — порожнє місце, а її фермерство — претензійна забава для створення іміджу; не серйозна робота, якою Дон займалася щодня по дванадцять-чотирнадцять годин, а примха в стилі журналу «Дім і сад», яка допомагає багатенькій дурепі, котра мешкає не в просоченому різними пахощами Нью-Джерсі, а на природі, коротати вільний час. Дон ненавиділа Марсію за її неприховану пиху, викликану статками Левових, їхніми смаками та любов’ю до сільської пасторальності, вона аж кипіла, бо вірила, що в глибині душі Марсія просто тішиться з того вчинку, який досі приписують Меррі.

Найніжніший закут свого серця Марсія віддала в’єтнамцям — ясна річ, північним. Навіть коли нещастя сталося в неї під носом, у домі чоловікового друга, вона й на мить не вгамувала власні політичні пристрасті та палкий інтерес до міжнародних справ. Це й спричинило в Дон підозри, які — Швед точно знав — не мали жодних підстав, бо чесність Баррі була для нього поза всякими підозрами, хоч він і не ручався за шляхетність Марсії.

— Не пущу її навіть на поріг! Навіть свиня за неї людяніша. Плювати, скільки в неї дипломів, вона нічого не тямить і нічого не бачить. Ще в житті не бачила таку сліпу, бридку егоїстку. Інтелектуалка!.. Більше ноги її тут не буде!

— Але ж якось незручно просити Баррі їхати без неї.

— Нехай не їде, коли так!

— Баррі має приїхати. Я хочу, щоб він був. Його присутність важлива для батька. Він знає, що Баррі приїде. І згадай, Дон, це ж Баррі відвів мене до Шевіца.

— Але ця жінка переховувала в себе Меррі. Ти що, не розумієш? Меррі поїхала до них. У Нью-Йорк — і до них. Вони її сховали! Хтось же мав це зробити. Підривниця в неї вдома. Вона була в захваті. І вона ховала її від нас, ховала від батьків, коли дівчинці були так потрібні батьки. Марсія Уманофф, вона й тільки вона, скерувала її в це підпілля.

— Меррі й до того не любила залишатися в них. Вона всього лише двічі ночувала в Баррі. Саме так. Утретє вона там не з’явилася. Ти, мабуть, забула. Вона пішла в інше місце і більше вже не спілкувалася з Баррі та Марсією.

— Ні, Сеймуре, це зробила Марсія. У кого ще стільки зв’язків? Дивовижний преподобний Ікс, дивовижний преподобний Ігрек, які плямують кров’ю списки призовників. Вона в таких чудових стосунках із цими священиками, котрі виступають проти війни, вони такі нерозлучні друзі, та річ у тому, Сеймуре, що вони не священики! Священики — не прогресивно-ліберальні мислителі. Якби вони були такими, то не прийняли б ніякого сану. Бо священики не повинні так чинити і не повинні припиняти молитися за хлопців, яких відправили туди, за море. Їй у тих священиках подобається те, що вони не священики. Вона така закохана в них не тому, що вони служать Церкві, а тому, що вони роблять те, що, на її думку, підточує Церкву. Виходять за рамки Церкви, за межі відведеної священикам ролі. Їй дико подобається, що ці священики ламають те, на чому виховувались я й такі, як я. Ось що заповнює цю жирну сучку. Я її ненавиджу! До кольок ненавиджу!

— Прекрасно. Я все розумію. Ненавидь її скільки завгодно. Але не за те, чого вона не робила. Вона не робила цього, Дон. Ти дурієш від припущень, які не відповідають істині.

Вони справді не відповідали. Не Марсія переховувала в себе Меррі. Марсія обмежувалася балачками, завжди обмежувалася тільки балачками — безглуздим, показним потоком слів, єдина мета яких — скандально заявити про себе непримиренними, агресивними словами, які навряд доводять хоч щось, окрім інтелектуальних домагань Марсії та її дурнуватої переконаності, що, вимахуючи ними, вона доводить незалежність своїх помислів. А притулок Меррі дала Шейла Зальцман, психотерапевт із Моррістауна. Гарненька, доброзичлива, з лагідним голосом, вона якийсь час давала Меррі стільки надій і впевненості, вела її за собою, пропонуючи масу «стратегій», здатних перехитрувати її мовний дефект, і, відтіснивши Одрі Гепберн,стала її кумиром. У ті місяці, коли Дон сиділа на заспокійливих, поверталася з лікарні й знову опинялась там, у ті місяці, поки Шейла і Швед раптом забули про відповідальність як головну основу їхнього життя, в ті місяці, поки ці люди, що любили порядок і моральну стійкість, ще не змогли примусити себе покінчити з усім, що могло загрожувати такій цінності, як стабільність, Шейла Зальцман була коханкою Шведа — першою і останньою його коханкою.

Коханка. Найхимерніший стосовно Шведа життєвий складник — непідхожий, неймовірний, навіть смішний. «Коханці» не було місця в незаплямованій матриці цього життя. І все ж чотири місяці після зникнення Меррі Шейла відігравала в ньому цю роль.

Розмова за обідом крутилася навколо Вотерґейту і «Глибокої горлянки». Всі, крім батьків Шведа й Оркаттів, бачили цей заборонений для широкого показу фільм з молодою Ліндою Лавлейс у головній ролі. Стрічку вже крутили не тільки в «кінотеатрах для дорослих», а й

1 ... 113 114 115 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська пастораль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська пастораль"