Читати книгу - "Таємничий острів"

на захист його встане все населення. І все-таки ні на березі, ні на плоскогір’ї — ні душі. І ніде ні найменших ознак людського житла. Невже жителі встигли втекти всередину острова?

Ось якими питаннями переймався проводир піратів Боб Гарвей, і, як людина обачна, він бажав гарненько ознайомитися з місцевістю, перш ніж посилати туди свою зграю.

Минуло півтори години, але ніщо на борту брига не вказувало, що пірати готуються до нападу або висадки. Очевидно, Боб Гарвей перебував у нерішучості. Навіть у найпотужнішу підзорну трубу він, зрозуміло, не міг роздивитися колоністів, які зачаїлися між скелями. І навряд чи його, увагу привернула завіса із зелених гілок і ліан, що ховала вікна Гранітного палацу і яскравою плямою виділялася на голій стрімкій стіні. І справді, як він міг уявити, що тут, на такій висоті, у надрах гранітного кряжа, влаштували собі житло люди? На всьому узбережжі бухти З’єднання — від мису Пазура до мису Щелепи — не було ніяких ознак того, що острів населений.

Одначе о восьмій годині ранку поселенці помітили на борту «Швидкого» якийсь рух. За допомогою талів[52] матроси спустили на воду шлюпку. Семеро розмістилися в ній. У кожного була рушниця; один із сімки піратів сів за кермо, четверо взялися за весла, а двоє притулилися на носі; низько пригнувшись і тримаючи рушниці напоготові, вони уважно оглядали берег. У їхнє завдання, безсумнівно, входила розвідка острова, а ніяк не висадка, тому що в цьому випадку капітан вислав би численніший загін.

шлюпкою, що пірати не збираються увійти до протоки, очевидно з міркувань обережності, а хочуть спочатку пристати до острівця.

Пенкроф і Айртон, причаївшись кожний у своєму укритті, за виступом скелі, бачили, що шлюпка направляється прямо до них, і чекали, коли вона підійде на відстань пострілу.

Веслярі обережно просувалися вперед, намагаючись не привертати уваги до шлюпки, і підганяли її рідкими змахами весел. Видно було, що один з піратів, який сидів на носі, тримає в руці лот і намагається знайти фарватер, прокладений течією ріки Віддяки. А це означало, що Боб Гарвей хоче підвести свій бриг якнайближче до берега. Близько тридцяти піратів, розсипавшись по вантах, стежили за шлюпкою і примічали шлях, щоб безпечно підійти до берега.

Не доходячи двох кабельтових до острівця, шлюпка зупинилася. Стерновий[53] підвівся і витягнувся на весь зріст, шукаючи поглядом, де б краще пристати.

У цю мить пролунало два постріли. Біла хмарина диму спливла над стрімчаками. Стерновий і матрос з лотом у руці горілиць упали на дно шлюпки. Кулі, випущені Айртоном і Пенкрофом, одночасно вбили двох розбійників.

Майже в ту ж мить почувся страшний гуркіт; над бригом піднявся стовп диму, і гарматне ядро вдарило об скелі, під якими причаїлися Айртон і Пенкроф; осколки каменю полетіли в усебіч, але, на щастя, наші стрілки вціліли.

Грім прокльонів донісся зі шлюпки, одначе вона відразу поплила далі. Місце стернового зайняв один з матросів, веслярі з люттю налягли на весла.

Замість того щоб повернути до брига, як можна було припустити, шлюпка пройшла вздовж берега, прагнучи обігнути острівець з південного боку. Пірати гребли з усіх сил, намагаючись піти подалі від куль.

Вони підійшли на п’ять кабельтових до тієї частини берега, що закінчувалася мисом Знахідки, і, описавши півколо, залишаючись під захистом батареї судна, вирушили до гирла ріки.

Зрозуміло, вони хотіли проникнути в протоку й обійти з тилу тих, хто сидить у засідці на острівці; таким чином, захисники острівця, які б численні вони не були, опинилися б між шлюпкою, звідки сипалися градом рушничні кулі, і бригом, звідки летіли гарматні ядра, — такому становищу не позаздриш.

Майже п’ятнадцять хвилин шлюпка рухалася в обраному нею напрямку. На воді й у повітрі панувала незворушна тиша, спокій нічим не порушувався.

Хоча Пенкроф і Айртон чудово розуміли, що їх можуть обійти з тилу, вони не збиралися залишати свою позицію з багатьох міркувань — ні до чого було виявляти перед нападниками свою присутність, ставши в такий спосіб мішенню для снарядів «Швидкого», та, крім того, вони сподівалися на Гедеона Спілета і Наба, які охороняли гирло ріки, а також на Сайреса Сміта з Гербертом, які зачаїлися у скелях Нетрів.

Хвилин за двадцять після перших пострілів шлюпка підійшла до гирла ріки на відстань не менше двох кабельтових. Почався звичайний у цю годину приплив, особливо сильний тут, у вузькій протоці; шлюпку потягло до ріки, і пірати утримувалися посередині протоки тільки тому, що працювали з усіх сил веслами, але коли вони опинилися на відстані пострілу від гирла ріки, дві кулі, випущені їм назустріч, уклали ще двох піратів: Наб і Спілет не промахнулися.

Негайно ж із брига вилетіло друге ядро, послане туди, де піднявся зрадницький димок, але воно лише обломило кілька скель, не завдавши ні найменшої шкоди людям.

Тепер у шлюпці залишилося тільки троє боєздатних чоловіків. Підхоплена течією, вона зі швидкістю стріли пронеслася повз Сайреса Сміта і Герберта, які, одначе, розсудливо утрималися від пострілів, побоюючись, що кулі не досягнуть мети; потім, обігнувши північний край острівця, шлюпка всього лише на двох веслах пустилася назад до брига.

Досі захисникам острівця ні на що було нарікати. Перша вилазка закінчилася невдало для ворога. Чотирьох піратів важко поранено, а можливо й убито; ніхто з колоністів навіть не подряпався, і вони не випустили даремно жодної кулі. Якщо вороги й надалі не змінять тактики і знову пошлють для висадки шлюпку, не важко буде перебити їх одного по одному.

Зрозуміло, які величезні переваги мав маневр, запропонований інженером. Пірати, безсумнівно, вирішать, що перед ними численний і добре озброєний ворог, якого не так-то легко здолати.

Тільки за півгодини, не раніше, шлюпка, завзято долаючи хвилі, що набігали, дісталася до «Швидкого». До колоністів донеслися голосні крики, коли веслярі винесли зі шлюпки своїх поранених товаришів; із брига послали три або чотири ядра, хоча вони не могли досягти мети.

Але тепер уже ціла дюжина піратів, сп’янілих від люті, а можливо і вчорашньої пиятики, вирушила на шлюпці до берега. Слідом за нею на воду спустили другу шлюпку, куди сіло восьмеро, і поки перша йшла прямо до острівця, сподіваючись вибити звідти ворога, друга почала маневрувати з розрахунком проникнути в гирло ріки Віддяки.

Становище Пенкрофа й Айртона ставало занадто небезпечним, і вони зрозуміли, що настав час перебратися назад на острів.

Одначе вони вирішили підпустити ближче перший човен, і два влучних постріли знову внесли розлад у лави веслярів. Потім стрілки вибралися з засідки, як