Читати книгу - "Коли курява спаде"

Тієї ночі я спав надзвичайно солодко. Зазвичай, перш ніж заснути, я довго думав про Тхарну, але того дня думок про неї не було. Так само і вранці, коли я прокидався, я відразу ж згадував Тхарну, але того ранку, коли я прокинувся, я ще не встиг ні про що подумати, як почув у дворі крики людей та іржання коней.

Знову велику кількість коней навантажили ячменем для родини Ронггонг. Невдовзі ці коні, а також і силует тусині зникли з наших очей. Батько виглядав дуже змореним, тож повернувся до своєї кімнати спати.

Перед цим він сказав:

— Коли почнеться, розбудите мене.

Я не спитав його, що має початися. Щодо мене, то найкращим способом було спокійно чекати. Мій старший брат у цей час на південних кордонах накопичував військові здобутки. Він вирішив із допомогою зерна привернути на свій бік людей противника. Таким чином, коли наш батько помре, у нього буде більше людей і більше земель. Поки він на південному фронті досягав успіху за успіхом, ми віддали багато зерна туси Ронггонг. Тому він сказав:

— Жінки родини Ронггонг причарували тих двох, тож настане день, коли жінка-туси всядеться в замку Мерці й почне командувати.

З його інтонації було очевидно, що він вважає батька так само дурнем, як і мене.

Старший брат сказав ці слова до своїх наближених людей, однак ми дуже швидко про них дізналися. Батько, почувши це, нічого не сказав. Однак коли всі розійшлися і залишилися тільки ми вдвох, він спитав мене:

— Твій брат — розумна людина чи тільки вдає з себе розумника?

Я нічого не відповів.

Сказати по правді, я не знаходив великої різниці між цими двома явищами, адже коли людина знає, що вона розумна, вона, напевне ж, хоче показати це іншим. Він спитав мене про це так само, як і раніше питав мене, чи я, врешті-решт, дурний, чи тільки навмисне напускаю на себе дурість. Тепер батько сказав мені:

— Твій брат, напевне ж, і не здогадується, що ти влаштував усе набагато красивіше, ніж він. Це правильно — робити те, що потрібно робити. Я йду спати. Коли почнеться, покличеш мене.

Я не знав, що має початися, тож тільки спрямував здивований погляд на широку долину довкола.

Земля була вкрита незмінним зеленим кольором, ніби тут ніколи не змінювались сезони і на цих обширах уже двісті-триста років тривало літо. Від такого краєвиду мене також потягнуло позіхати. Не встиг ще мій роззявлений рот закритися, як обидва мої прислужники також почали позіхати. Я хотів дати їм по стусану, однак мені було лінь. Я намагався додуматись, що ж повинне початися, але в мене це не виходило, тож, зрештою, наслідуючи батьків тон, я гримнув на двох прислужників:

— Позіхати не дозволяється! Коли почнеться, покличте мене!

— Так, паничу! — відповіли вони.

— А що почнеться?

— Події почнуться, паничу!

Тож від них я, нарешті, почув відповідь. Після цього в моїй голові помутилося, я ніби вгледів якусь подію, але ніяк не міг вирізнити її чітко. Коли я відкрив очі, я зрозумів, що щойно спав. Причому заснув на поручнях у галереї. Відкривши очі ширше, я побачив, що по небесній блакиті розливається блідо-сірий колір. Вітер тягнув по небу ниточки хмаринок навіть швидше, ніж унизу повзла змійка, притиснувшись до підніжжя стіни. Час уже був післяобідній, тож я дуже довго спав стоячи.

— Почалося? — спитав я.

Однак обидва прислужники уже десь зникли.

Оскільки ніхто не відповів мені, я почав панікувати, проте відразу ж почув за спиною чиїсь кроки. То були кроки туси Мерці, мого батька, я відразу ж їх упізнав. Підійшовши ближче, він сказав:

— Щастить же тобі — я в ліжку й на чверть години очей не зімкнув, а ти тут, стоячи, заснув.

Якщо вже так склалося, то була моя черга питати:

— Почалося?

Батько похитав головою, й на обличчі в нього з’явився подив. Він сказав:

— За задумом уже мало початися, адже те місце недалеко звідси. Вони вже мали туди доїхати.

Він ще витягнув руку і вказав на те місце вдалині, де скупчилися верхівки гір. Там якраз і було місце, де померли від голоду багато людей. Цього разу я майже напевне зрозумів, яка подія мала відбутися й глибоко позіхнув.

— Іди поспи в кімнаті, — сказав батько, — коли почнеться, я тебе покличу.

Я зайшов у кімнату й ліг на ліжко. Перед сном я повністю накрив голову ковдрою. Я не зважав на те, чи залишиться вона накритою й тоді, коли я