Читати книгу - "Медлевінґери"

— Ніссе! — наказав хлопець. — Зробися видимим! Чи ти вже геть здурів?!

Перед ним на килимі з’явився Нісс, тримаючи руки на застібці ременя.

— Я просто не припильнував! — промурмотів він. — Одну секунду! На одну секунду забувся і…

— Ну, як так можна?! — висварив малого Йоганнес. — Так не можна, чуєш, Ніссе! Вони ж вас викриють!

— Саме так! — захоплено закричала Моа. Вона прилетіла з Бріттиної кімнати, де знову дивилася телевізор, і всілася в Йоганнеса на подушці.

— Саме так, саме так, Ніссе! Так не можна! І все тільки тому, що ти такий необережний!

— Перш за все, не можна, щоби ви тут так верещали, — суворо промовив Торіл. — Хто бачив Нісса? Покашиїнський?

Йоганнес кивнув.

— Він замкнув його у підвалі, — пояснив він.

— У підвалі, — повторив Торіл. — І більше нічого, Ніссе? Більше ти нікого там не бачив? У підвалі?

Нісс витріщився на нього.

— А кого я мав там побачити? — здивувався він.

Торіл знову заліз на стілець біля письмового столу і покликав до себе Йоганнеса.

Покашиїнський, написав він у кінці зошита, потім почав закреслювати літери.

Йому навіть не довелося після «п» закреслювати «о», Йоганнес зрозумів.

— Покашиїнський теж! — прошепотів він.

Торіл кивнув.

— Тому я й казав, що все не так просто! — пояснив він. — Це може бути приховано у багатьох іменах.

— Але не в Томасовому! — швидко вставив Йоганнес. — Томас Маркус Маґґеві.

Торіл похитав головою.

— Навіть якщо перекрутити букви, — запевнив він. — Я вже пробував.

Він зістрибнув зі стільця.

— Це може бути вчитель, — підсумував він. — І п’яний Покашиїнський. А що з іншими сусідами? Можливо, на нас чекає ще одна несподіванка.

— Треба перевірити всі таблички над дзвінками, — сказав Йоганнес. — Я це зроблю.

Як було би гарно, якби можна було взяти з собою Ліну!

Антак лежав на підлозі темниці, головою до стіни.

— Тепер я навіть не можу порадити тобі піти і ніколи більше не повертатися, — тихо сказав Ведур. — Якщо він висадить край в повітря, всьому настане кінець.

— Я не можу віддати йому Торіла! — прошепотів Антак. — Свого єдиного сина! Але я й не можу допустити, аби він знищив наш народ! Ведуре! Що мені робити?

Ведур сидів на підлозі, обхопивши руками коліна.

— Ти тут нічого не вдієш, Антаку, — сказав він. — Навіть якщо віддаси йому Торіла. Він все одно нас знищить. Навіщо йому залишати живими медлевінґерів, після того як він знайде свого золотяра? Він усіх нас знищить. Однак твій син міг би залишитися в живих, якби ти привів його Каїну. Він потрібний Каїну живим.

Антак заридав.

— У нього ще немає вибухівки, — прошепотів Ведур. Його голос звучав так, ніби він сам собі не вірить.

Вони домовилися, що в понеділок Нісс піде з Йоганнесом до школи.

— Закладаюся, він тримає їх у темній кімнаті! — в неділю ввечері, вже лежачи в ліжку, сказав Йоганнес.

— Якщо це він. Із сусідів усі, крім Покашиїнського, відпадають. І крім тих, чиї прізвища не написані на табличках над дзвінками.

— Покашиїнський завжди п’яний, — сказав Нісс. — Це не може бути він. Для викрадення треба мати тверезу голову.

— То він і був тим чоловіком з килимового складу? — запитав Торіл. — Таке може бути?

Нісс безпорадно похитав головою.

— Без поняття, — сказав він.

— Присягаюсь, це Країдлінґ, — переконував друзів Йоганнес. — У нього найгеніальніша схованка! — додав він. — Він тримає їх у темній кімнаті, це ж найлогічніша річ у світі! Але як потрапити туди надовго, так, щоб встигнути її обшукати?

— От-от! — сказала Моа, багатозначно глянувши на Нісса. — Ти ж врешті-решт невидимий.

— От-от! — повторив Йоганнес. — Це зробить Нісс.

— А як Нісс туди зайде? — запитав Торіл.