Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

покороблені дахи й укритий мохом шифер, химерні візерунки цегли й забуті перекособочені флюгери.

Лемюель роззирнувся, чи нема зайвих очей, і потягнув решітку на себе. До них умить потяглися щупальці задушливого газу. Від спеки стояв густий сморід. Лемюель віддав свої сумки Яґарекові й витяг з-за пояса зарядженого пістоля. Яґарек мовчки поглянув на нього з-під каптура.

Лемюель вимучено усміхнувся.

— Пройшовся по своїх боржниках. Зібрав дечого.

Він помахав пістолетом для наочності. Потім перевірив, чи є порох, і зважив у руці. Попорпавшись у сумці, витяг звідти каганець, засвітив його та підняв лівою рукою.

— Не відставай, — промовив. — Нашорош вуха. Рухайся хутко. Частіше озирайся.

З тим Лемюель із Яґареком почали спуск у багно та сутінь.

 У теплій густій імлі губився час. Навколо чулося хлюпотіння, квапливі кроки. Якогось разу з тунелю поряд з їхнім пролунав моторошний регіт. Двічі Лемюель різко повертався, наставляючи каганець і дуло пістоля на брудну калюжку, де мить тому щось було. Стріляти не довелося.

— Уявляєш, як нам пощастило? — по-змовницьки зашепотів Лемюель. Його голос повільно колихався в спертому повітрі. — Не знаю, чи навмисно, але Ткач лишив нас у найбезпечнішому місці в усьому Новому Кробузоні.

Його голос залунав різкіше, чи то від натуги, чи то від огиди.

— Морокрай — це справжнє тихе болото. Їсти нема чого, тавматургічних залишків не знайти, немає і великих приміщень, де може розміститися цілий виводок... Народу тут небагато.

На мить він замовчав, потім продовжив:

— От, до прикладу, каналізація Борсукової Драговини. Усі сумнівні відходи з лабораторій та після експериментів накопичувалися роками, породивши сонми найдивовижнішої звірини. Щурів завбільшки зі свиней, що балакають різними мовами. Карликових крокодилів, чий пра-пра-пра-пра-дід колись утік із зоопарку. Гібридів усякої масті.

Візьмемо Велике Кільце чи Ліньфорд. Вони ж стоять на цілих пластах старих забудов. Ті за сотні років просіли в болото, а згори поналіплювали нових. Бруківка трималася купи лише сто п’ятдесят років. Каналізація просочувалася в старі підвали й спальні. Такі от тунелі, як цей, ведуть до затонулих вулиць. Деінде навіть дорожні знаки трапляються. Зогнилі хати під цегляним небом. Лайно тече по каналах, тече крізь вікна і двері.

Отут і живуть підпільні банди. Колись були людьми, чи їхні батьки були, однак задовго тут прожили. Не такі вже й милі ці створіння...

Він кахикнув і сплюнув у плинну твань під ногами.

— І все ж, ці бандюки краще, ніж ґули чи трау.

Він невесело засміявся. Яґарек не розумів, чи він з нього кепкує, чи говорить серйозно.

Лемюель затих. Якісь декілька хвилин звучало лише хлюпання багнистої твані під ногами. Потім Яґарек почув голоси. Він закляк і вчепився Лемюелеві в сорочку, але за мить упізнав у них Айзековий з Дерхан.

Скидалося на те, ніби фекальні води несли зі собою світло з-за рогу.

Яґарек з Лемюелем, скоцюрбившись і лаючись від натуги, петлювали звивистими цегляними тунелями й урешті повернули до крихітної кімнатки під самим серцем Морокраю.

Айзек з Дерхан горлали одне на одного. Айзек побачив через плече Дерхан Яґарека з Лемюелем і простягнув до них руки.

— Чорти б вас драли, нарешті!

Він покрокував до них повз Дерхан. Яґарек простягнув йому сумку з їжею, але той не взяв.

— Леме, Яґу, — промовив він стурбовано, — треба вирушати звідси негайно.

— Так, зачекай... — почав було Лемюель, проте Айзек перебив:

— Послухай-бо, чорт забирай! — гаркнув Айзек. — Зі мною говорив конструкт.

Лемюель так і стояв, безгучно зіпаючи. Якусь хвилину всі мовчали.

— Ясно? — продовжив Айзек. — У нього є інтелект, це розумна істота. Плітки про КІ не вигадка. Може, вірус, може, якийсь програмний збій... І хоча він не сказав прямо, але натякнув, що довбаний майстер по ремонту міг прикласти руку. Висновок: бісова машина може мислити. Він усе бачив! Він був там, коли глитай-нетля взялася за Лубламая. Він...

— Зажди! — крикнув Лемюель. — Він з тобою говорив?

— Ні, нашкрябав повідомлення на грязюці. До чорта повільно, скажу я тобі. Ось для чого він використовує свій гостряк для збору сміття. Це ж конструкт розповів мені, що Девід — зрадник. Він намагався витягти нас зі складу до того, як вартові нападуть.

— Нащо?

Айзековий запал утихав.

— Не знаю. Він не може пояснити. Він не дуже... розбірливо викладає думку.

Лемюель глянув поверх Айзекової голови. Конструкт сидів нерухомо й відблискував темно-червоним світлом каганця.

— Але ж дивись... Я гадаю, одна з причин, чому він хотів нам допомогти, в тому, що ми теж проти нетель. Не знаю, чому, але вони йому страшенно не до вподоби. Через те він хоче, щоб вони здохли, і пропонує свою допомогу...

Лемюель вибухнув неприємним і недовірливим сміхом.

— Шикарно! — іронічно сказав він. — На твоєму боці — пилосос...

— Та ні ж бо, придурка ти шмат! — не витримав Айзек. — Хіба не ясно? Він такий не один...

Слово «один» луною прокотилося по смердючих гулких норах. Лемюель з Айзеком мовчки витріщилися одне на одного. Яґарек відступив дещо назад.

— Він такий не один, — м’яко повторив Айзек.

Позаду у мовчазній згоді кивнула Дерхан.

— Він дав нам підказки. Він уміє читати й писати — ось як він зрозумів, що Девід нас продав: знайшов зіжмаканий папірець з інструкціями. Однак він дещо обмежений для складної думки. Він обіцяє, якщо завтра увечері відправимося до Сірого Меандру, то зустрінемося з чимось, що зможе все пояснити. І допомогти нам.

Цього разу від стін пружно відлунювало «нам» і заповнювало тишу своїм розкотистим звучанням. Лемюель звільна похитав головою, обличчя похмуре й недобре.

— Чорт, Айзеку, — тихо проказав він. — «Ми?» «Нам?». Ти про що взагалі? Мене це не обходить...

Дерхан зневажливо пирхнула й відвернулася. Айзек відкрив рота, однак Лемюель не дав йому сказати.

— Слухай, друже. Я в це вліз через гроші. Я бізнесмен. Ти добре платив. Отримав мої послуги. Навіть з лишком, за який я нічого не взяв, з Вермішанком тобто. Але це я зробив для пана Ікс. І я дуже добре до тебе ставлюся, ти був чесний зі мною. Ось чому я повернувся сюди сьогодні. Приніс дечого і допоможу вийти звідсіля. Та Вермішанк мертвий, а те, що ти заплатив, я вже відпрацював. Не знаю, чого ти там собі надумав, але я пас. І якого лисого я взагалі маю гасати за цими метеликами? Є варта, хай цим і