Читати книгу - "З ким би побігати"

Асаф і Тамар мовчки дивилися на нього.

Асаф думав: «Йому взагалі байдуже до того, що я тут, йому й на сестру плювати. Його цікавить тільки одне». А Тамар думала: «Цікаво, скільки протримається Асаф у цьому дурдомі? Коли він зламається і мовчки зникне?»

Іноді вона відчувала спиною, як Асаф прямує до виходу з печери, і тоді злякано озиралася. Асаф завмирав у отворі, потягувався всім тілом, вдихав прохолодне нічне повітря. Тамар змушувала себе не дивитися, дати йому змогу ступити ще один крок і зникнути. Нащо йому все це треба, думала вона. З чого б нормальній людині себе в таке втягувати? Навіть близькі люди втікали від неї, і в куди менш екстремальних ситуаціях. І одразу ж її обдавало теплою хвилею, коли вона чула його тихе сопіння за спиною, коли він забирав у неї каністру з водою чи брудний одяг.

Шай, через силу підтягуючись на руках, доповз до кутка печери. Почав колупати нігтями тверду, мов камінь, землю. Кілька хвилин у печері лунали шкряботливі звуки і важке дихання.

Вони не могли відвести від нього очей, це було якимсь кошмаром наяву. Шай копав швидко, відкидаючи грудки землі, з його рота вихоплювалося дивне ричання. І раптом він підвів голову, оглянувся на них з хитрою, цілком осмисленою усмішкою:

— Мо’, хоч би підкажете, гаряче чи холодно?

І всі троє заливчасто зареготали, немов дітлахи в літньому таборі. Шай теж сміявся, на мить виявившись здатним побачити себе збоку. Тамар упала горілиць, знесилена напругою останніх днів, розкинула руки і реготала до сліз, дивлячись на Асафа і думаючи, який у нього привабливий чоловічий сміх.

А потім повернувся біль. Шай жалівся, що всі кістки у нього немов жорнами перемелюють. Він відчував, як вони кришаться і розсипаються. Потім біль перекинувся на м’язи — вони розривалися, розтягувалися, стискалися, звивалися всередині тіла. Він і не знав, що у нього є м’язи в таких несподіваних місцях — за вухами, наприклад, або в яснах. І Тамар, котра ще з минулого, домашнього життя пам’ятала, як Шай уміє розписати найлегше поколювання в животі — з отакою капризно-слізною доскіпливістю, подолала огиду, яку викликав у ній опис, але не сам біль.

Тамар постаралася відвернути його увагу, розповіла про діафрагму, яка теж щось ніби м’яз, її ніхто ніколи не відчуває, але співати без неї неможливо. Вона зобразила Аліну, як та командує: «Тримати! Тримати від діафрагми!» Вона влаштувала цілу виставу, зображуючи Аліну після того, як та дізнається, що її улюблена учениця розважала співом вуличну юрбу: «Правда? І це їм подобалося? Дуже цікаво... Але як ти могла співати так високо після Курта Вайля? У мене ти ніколи нічого не можеш, у мене — після Курта Вайля тобі завжди потрібен антракт...».

Шай не сміявся. А от Асаф сміявся до сліз. Тамар зрозуміла, що всупереч серйозній, коли не сказати похмурій, зовнішності він дуже смішливий. Їй подобалося веселити його. Ідан ніколи не сміявся її жартам, можливо, він навіть вважав, що в неї немає почуття гумору.

Асаф у свою чергу теж дещо відкрив — ту саму ямочку у неї на щоці, про яку розповідала Теодора. Цікаво, що робила Тамар останній місяць? Він гадав, чи почує коли-небудь, як вона співає, і вирішив для себе, що відтепер стежитиме за всіма газетними оголошеннями про концерти, і якщо знайде її ім’я... Але миляна булька ілюзії одразу лопнула: досить мріяти і заноситися в хмари, адже він навіть її прізвища не знає!

Проте часу засмучуватись не було, бо Шай почав марити про якогось черв’яка, що його він називав Дуда. Цей Дуда зсередини висмоктував його, повзаючи по всьому тілу. Шай відчував його звиви, кожен рух черв’яка віддавався різким болем. Шаю здавалося, що, роз’їдений черв’яком, він розпадається на частини, на м’язові тканини, на клітини. Ноги його розповзлися в сторони і посіпувались, потім те саме почало відбуватися і з руками. Асаф дивився, не вірячи своїм очам: худе довге тіло справді немов розривалося на частини. Тамар навалилася зверху на брата, притисла руки до тулуба. Асаф побачив, як напружилися м’язи на її маленьких руках, і серце його, як і пророкувала Теодора, забило крилами.

Тамар, захлинаючись, говорила і говорила — розповідала Шаю, як вона його любить, як витягне його, що залишилося зовсім небагато, день або два, і все буде позаду, і почнеться нове життя. І Шай раптом обм’як і заснув.

Тамар відкотилася вбік. У ній не лишалося ні крапельки сил. Під пахвами темніла волога, весь комбінезон забруднений слідами блювотиння і сечі Шая. Асаф відчував запах Тамар і знав, що й вона відчуває його запах. Вона лежала і дивилася на Асафа своїми надто всевидющими очима, своїм дуже розкритим поглядом. У Тамар було відчуття, що вона гола, але їй було все одно, та й сили, щоб зрозуміти, що з нею таке коїться, не залишилося. Спочатку її бентежило, що Асаф бачить Шая голим: по-перше, через самого Шая, а по-друге, вона сама немов заголилася, коли оголилося тіло її брата, — адже вони зроблені з одного матеріалу. Та незабаром її соромливість безслідно випарувалася.

Їй хотілося спати. Крізь напівдрімоту вона почула, як Асаф встав і тихенько підійшов до виходу. Вона перевірила себе, виявила, що колишнього страху немає, подумала, що, очевидно, вони все-таки переступили разом через якусь межу. Асаф вийшов з печери. Його постать розчинилася в темряві. Дінка схопилася, подивилася йому вслід, сіла. Минула хвилина, друга. Тамар, підбадьорюючи себе, думала, що це навіть дуже добре, хай трохи провітриться, розімне ноги, прогуляється. А може, йому просто знадобилося по нужді. Минула ще хвилина. Кроків знадвору не чулося. Тамар сказала собі, що вона назавжди збереже до нього вдячність за те, що він уже зробив для неї і Шая, навіть якщо зараз він не повернеться. Із здивуванням вона зрозуміла, що не знає його прізвища.