Читати книгу - "Я його Ляля, Маїра Цибуліна"

68

 

Результати психіатричного дослідження показали, що Агнеса Потапенко абсолютно здорова жінка і повністю розсудлива. Вона отримала довічне ув'язнення на зоні суворого режиму. Впевнена, що через її красиве личко вона буде користуватися великим попитом у своїх сусідок по камері. Вона отримає від них по повній програмі за всі свої скоєні злочини. Ця гадина попсувала життя моєму другові Антону, котрий втратив батька через неї і ледве не втратив матір. Також ця стерва погубила родину Рибакових, які її пригріли у себе в будинку, оточили її любов'ю і турботою, а вона вбила їх сина, хоча і не власними руками, але брехнею і хитрістю. Зі смертю Веніаміна рід Рибакових  перервався.

Антона і Ларису Іванівну виписали із лікарні в один день. Я допомагала їм дістатися додому, заодно розповівши про арешт убивці Микола Андрійовича, а також про смерть Леоніда Потапенка. Антон страшно засмутився. Ще б пак! Він втратив іще одного тата. Яка іронія долі! Два батька убиті! І обидва – однією особою, тільки з різницею у роках.

Сергій Петрович повернувся до себе на квартиру. Але Муся з ним не поїхала. Вона залишилася в будинку моїх батьків.                                                    

- Там ще нічого не відремонтовано, - жалілася вона моїй матусі. - Над моїм ліжком ще до сих пір капає вода зі стелі, коли йде дощ. Мені що з парасолькою спати лягати, чи що?

- Муся, залишайся у нас, - запропонувала моя мати. - Ми тобі всі будемо тільки раді.

Моя подруга цього тільки і чекала, і за день перевезла до нас гори речей. Мені чомусь здалося, що вона переїхала сюди назовсім. Я взагалі-то тільки цьому рада.

До речі, я теж не з'їхала від своїх батьків, тому, що моя матуся пообіцяла мені більше не шукати хлопців з верхів еліти, що я сама справлюся з цією справою. Правда, я мало вірю в те, що вона відмовилася від своєї затії, але виходу у мене немає. Моєї зарплати моделі ще поки не вистачає на те, щоб я могла собі зняти пристойне житло і пристойно харчуватися. Адже життя в столиці не дешеве!

Розвалившись на ліжку зі смачними тістечками, я дивилася детективний серіал. Там головна героїня Катрін з дивними волоссям вічно ганяє по місту на велосипеді в пошуках злочинців. Може і собі купити таку конячку? Тоді мені точно більше не доведеться чекати на автобус півтори години або йти пішки на шпильках-дрильках під сонцем. Уявляю собі, як смішно я буду виглядати з боку верхом на велосипеді в коротенькій сукенці і з величезними підборами. Адже мені в іншому одязі не можна ходити на роботу. А до скількох аварій моє плаття призведе! Страшно навіть подумати! Ні, до такого низького способу я не опущуся для того, щоб привернути до себе увагу хлопців. Мені вистачає уваги і від Жені, і від Дениса. До речі, він скоро повинен прийти, а я ще не одягнена навіть.

Я встала з ліжка і відкрила шафу. Все-таки добре, що я не повикидала всі ті шикарні і страшно дорогі шмотки, подарунки моїх бабуленції і мамусі, а дбайливо їх складала подалі в скриню прабабусі. Часи змінюються, а з ними і наші захоплення. Цей одяг тепер у мене висить в головній шафі, а в скриню я заховала свої колишні футболки і джинси з кросівками.                                                 
Не розумію чому, але сьогодні я вибирала наряд так довго, що запізнилася на побачення. У мене було таке відчуття, що щось хороше мало статися на ньому. Спустившись вниз в жовтій, звичайно, короткій сукні і того ж кольору шпильках-дрильках, я побачила, як Муся мило цвірінькає з Женею. Тільки Карла ще не було. На Мусі було точнісінько таке ж плаття, як у мене.

- Лялю, що це таке?! - сказилася вона, побачивши мій наряд.

- Муся, я не спеціально. Чесне слово. Я навіть не знала, що у тебе є така сукня.

- Ні, ти спеціально! - продовжувала обурюватися Муся.

- Якщо хочеш, я піду, поміняю своє плаття? Я ж знаю, скільки багато значить для тебе це побачення.

- Так негайно іди, переодягайся! - скомандувала подруга.

- А як на мене, то не треба, - втрутився Женя, посміхаючись. - Ви виглядаєте прикольно. Як дві близнючки!

- Ось, бачиш, Лялю, що Женічка говорить! Ти мені зіпсувала все побачення.

Я тільки повернулася, щоб піти вгору, як побачила в дверях Карла. Словом, мені так і не вдалося змінити свій наряд.

- Привіт, Лялю! - заторохтів Карліто. - Будинок прямо відпад! І наряд у тебе теж, - похвалив він мій одяг.

- Дякую, - відповіла я і познайомила його з моїми друзями. - Це - Марія, а це - Женя.

- Маша, у тебе прикид просто відпад! - зробив Карл їй комплімент. - Але десь я такий відпад вже бачив. Але де? - задумався він.

Ми з Женею розсміялися, а Муся застогнала.

- А! - дійшло нарешті до Карла. - Ви змовилися, щоб прикольно було, так?

Я проводила гостей в сад, де знаходилися затишні лавочки під пишними кронами дерев. Тут було дуже прохолодно і тихо, як в раю. Анна принесла нам закуски і напої. Мої батьки нам не заважали, усамітнившись у своїй кімнаті.

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍