Читати книгу - "Американська пастораль"

117
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 114 115 116 ... 141
Перейти на сторінку:
пустили в широкий прокат по всьому Джерсі.

— Що найбільше дивує, — сказав Шеллі Зальцман, — що той самий електорат, який бурхливо голосує за президента й віце-президента з республіканців, які претендують на роль суворих адептів моральності, б’є касові рекорди, щоб переглянути фільм, де до найменших подробиць смакують сценами орального сексу.

— Може, голосують одні, а фільм дивляться інші? — припустила Дон.

— І хто ж — прихильники Мак-Ґоверна? — запитала Марсія.

— Якщо говорити про присутніх за цим столом, то так, — відповіла Дон, яка від самого початку обіду ледве стримувала лють на цю жінку, що кипіла в ній.

— Слухайте, мені геть не зрозуміло, який зв’язок існує між такими різними речами, — заявив батько Шведа. — Крім того, я геть не розумію, навіщо ви всі витрачаєте гроші, щоб побачити стовідсоткову гидоту. Це ж гидота, так, Раднику? — звернувся він до Баррі за підтримкою.

— Можна сказати й так, — озвався Баррі.

— Тоді навіщо ж ви впускаєте її у своє життя?

— Вона сама просочується, містере Левов, не питаючи, подобається нам чи ні, — з приємною усмішкою пояснив Оркатт. — Усе, що є в світі, так чи інак до нас просочується. А у світі, хоч, може, ви про це не чули, багато що змінилося.

— Ні, сер, я чув. Я ж із Ньюарка, який врізав дуба. І чув більше, ніж хотів би почути. От самі поміркуйте: спочатку справами в місті орудували ірландці, відтак — італійці, а зараз підбираються негри. Мене це не обходить. Я нічого не маю проти. Чорні дочекалися своєї черги й собі потягнулися до пирога? Слухайте, я ж не вчора на світ народився. Корупція в Ньюарку — частина гри. Нове — це, по-перше, расова проблема і, по-друге, податки. Складіть це докупи з корупцією — і ось вона, проблема. Сім доларів сімдесят шість центів. Ось яка податкова ставка в місті Ньюарк. Байдуже, заможні ви чи бідні, я стверджую: з такими ставками вам не втриматись у бізнесі. «Дженерал електрик» виїхала вже в 1953-ому. Крім «електриків», «Вестінгауз», «Браєрс» із бульвару Раймонд, «Целулоїд» — усі припинили своє виробництво в місті. То все були великі підприємства, і всі пішли ще до початку расової ненависті. Расові проблеми — останній штрих. Вулиці не прибирають. Згорілі автомобілі не вивозять. Незаконне захоплення покинутих будинків. Пожежі в покинутих будинках. Безробіття. Бруд. Бідність. Бруду щоразу більшає. Злидні чимраз безпросвітніші. Закриття шкіл. Кошмар у школах. На кожному розі повно малолітніх ледацюг. Ці нероби промишляють наркотою. З радістю вплутуються в будь-яку історію. Програми з урегулювання! Я вас прошу, не будемо про ці програми. Поліція дивиться крізь пальці. Яка хочеш зараза, які хочеш хвороби. «Сеймуре, настав час виїжджати, — сказав я синові влітку 1964 року, — чуєш мене? Їдь!» Але він не послухався. «Петерсон, Елізабет, Джерсі-Сіті на грані вибуху. Тільки сліпий не бачить, хто наступний. І це буде Ньюарк, — сказав я йому. — Ти перший, кого я про це попередив. І станеться все влітку 1967 року». Так я пророкував. Так, Сеймуре? З точністю ледь не до дня.

— Чиста правда, — підтвердив Швед.

— Усе виробництво в Ньюарку рухнуло. Сам Ньюарк рухнув. У Вашингтоні, Лос-Анджелесі, Детройті заворушення були навіть сильніші. Але ви ще згадаєте мої слова: це місто вже не воскресне. Не зможе воскреснути. І що ж рукавички? Виробництво рукавичок в Америці? А кінець йому! Теж завалилося. І тільки мій син далі висить на волосинці. Мине років зо п’ять, і, як не брати до уваги державних замовлень, в Америці не шитимуть жодної пари рукавичок. І в Пуерто-Рико не шитимуть. Міцні хлоп’ята вже орудують на Філіппінах. На черзі Індія. Потім Індонезія, Пакистан, Бангладеш. От побачите: рукавички шитимуть у всіх цих закутнях світу, але тільки не тут. І нас прикінчили не тільки профспілки. Авжеж, вони не дуже відали, що творять, але ж і підприємці теж не дуже петрали. «Не платитиму цим сучим синам зайві п’ять центів на годину» — і от вони уже катаються на кадилаках і зимують у Флориді. Так, багато бізнесменів просто не вміли мислити тверезо. А профспілки не враховували закордонної конкуренції, висували тверді вимоги, знижували прибутковість, і в результаті, як я це ясно бачу, пришвидшили переїзд рукавичної промисловості. Вимоги профспілок підняти розцінки змусили практично всіх або прикрити бізнес, або вивести його з країни. У тридцяті потужними конкурентами були Чехословаччина, Австрія, Італія. Потім почалася війна і врятувала нас. Урядові замовлення. Інтендантське управління закупило сімдесят сім мільйонів пар рукавичок. Рукавичники забагатіли. Але війна закінчилася, і одразу ж, хоча нібито все ще йшло добре, підкрався початок кінця. Ми занепали, бо не могли конкурувати із закордоном. Ми самі пришвидшили занепад дурними діями обох сторін — і підприємців, і робітників. Та хай там як, ми однаково були приречені. Єдине, що спинило б процес — я за таке не ратую: навряд чи можна зупинити світову торгівлю і навряд чи треба намагатись це зробити, — та все ж, єдине, що спинило б, — це митні бар’єри, збільшення мита від п’яти до тридцяти, а то й до сорока відсотків…

— Лу, — сказала йому дружина, — до чого тут оце, коли йдеться про фільм?

— Про фільм? Про всі оті мерзотні фільми? Власне, тут нічого нового. Був у нас картярський клуб… пригадуєш, давним-давно — «Клуб п’ятничного вечора»? І був один хлопака, бізнесмен, якимось боком причетний до електрики. Пам’ятаєш, Сеймуре, такого собі Ейба Сакса?

— Аякже! — обізвався Швед.

— Так от, неприємно казати це, але він мав удома всякі фільми такого штибу. Їх було там хоч греблю гати! На Малбері-стрит, куди ми ходили з дітьми поласувати китайською кухнею, був зал, де торгували спиртним, і там можна було купити всякої порнухи. І знаєте, що я скажу? Я подивився її хвилин зо п’ять і повернувся на кухню, і радий сказати, що те саме зробив і мій друг, на жаль, вже покійний: чудовий хлопака, закрійник рукавичок, дай Боже пам’яті, як його звали…

— Ел Габерман, — підказала дружина.

— Точно! Ми з ним цілу годину сиділи удвох і грали в джин, поки там, у вітальні, стояв дикий ґвалт навколо того паскудства, всіх тих охань і ахань! Для мене то була щаслива мить. Минуло вже десь років тридцять-сорок, а я ще й досі пам’ятаю, як сидів з Елом Габерманом і забавлявся

1 ... 114 115 116 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська пастораль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська пастораль"