Читати книгу - "Медлевінґери"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— От він здивується! — промовила Ліна, сідаючи за парту. — Може, від щирого захоплення в нього нарешті поліпшиться настрій.
Проте Йоганнесові завдання не були для пана Країдлінґа аж надто важливими. Хлопцеві навіть довелося самому зголоситися, щоб Країдлінґ хоч раз викликав його до дошки. Взагалі вчитель був навдивовижу сірим і змученим.
Хтозна, де його знову носило сьогодні вночі. Крім того, він, очевидно, страшенно панікує через тих людей із килимового складу. В нього був тиждень, йому вже час давати їм золото. «Я на його місці вже почав би думати, чи не краще, бува, звідси виїхати».
«Who visited his girl-friend at the weekend? — сказав Йоганнес. — Ron visited his girl-friend at the weekend».
Пан Країдлінґ кивнув і без жодного коментарю викликав наступного.
— Він справді був хворий у п’ятницю, — прошепотіла Ліна. — Досі видно!
Йоганнесові кортіло все їй розповісти.
— Я думаю, він просто знову ходив на нічну прогулянку! — прошепотів він.
Врешті-решт таке можна сказати, нічого не видаючи. Хлопець сподівався, що на перерві пан Країдлінґ піде до своєї темної кімнати не лише через втому. З іншого боку, він, мабуть, на вихідних не мав змоги поговорити зі своїми полоненими. Тож очевидно, що вибору в нього немає, він мусить піти в підвал.
На першій великій перерві Йоганнес спробував вишмигнути з класу так, щоби за ним пішла Ліна. Після вихідних вона зазвичай годинами спілкувалася на перервах із Сенем, Андреа та Ольгою про телепередачі, поп-зірок і дівідішки, але саме сьогодні їй, очевидно, було важливіше з’ясувати ще кілька питань із Йоганнесом.
— А чому це ти в суботу зранку так раптово зник у лазничці? — запитала Ліна, переслідуючи його довгим коридором. — Сказати тобі, що я думаю?
Йоганнес зупинився. Втекти від неї тут він ніяк не міг. І крім того, він мав пильнувати, щоб у тисняві не загубити в коридорах Нісса.
— Що? — неприязно запитав він. Відчуваючи, що хтось смикає його за холошу, він глянув униз. — Я що, не маю права прийняти душ? — Він повільно пішов сходами донизу. Сходи давалися Ніссові важко, це Йоганнес, безумовно, розумів.
— Ти просто не хотів говорити зі мною про Кевіна! — заявила Ліна. — Ти мене уникаєш!
— Дурниці! — сказав Йоганнес. Вони дійшли до першого поверху, і Нісс знову смикнув його за джинси. Праворуч були сходи до підвалу, і Йоганнес подумав, чи не взяти Ліну просто з собою донизу. Якщо вона зараз сама не піде, то іншого виходу і не залишиться.
Але тоді вона вважатиме мене цілковитим вар’ятом, подумав Йоганнес. Із власної волі йти на перерві до Країдлінґа — вона точно подумає, що мені бракує клепки.
І тут він побачив двері з буквою «Ч». Це був порятунок.
— Мені треба в туалет! — полегшено крикнув він і повернув у коридор.
У цей момент із-за рогу вийшли Кевін і його почет.
У п’ятницю Йоганнесові стало не по собі від думки, що Кевін схилятиметься перед ним, як цього вимагав Великий Дух. Він хвилювався, що скажуть інші, та раптом збагнув, що в такий спосіб може раз і назавжди позбутися Ліниних розпитувань.
— Здоров, Кевіне! — сказав Йоганнес, заступивши старшокласникам дорогу. Його серце билося абсолютно спокійно.
— Ти що, здурів, чи що? — прошепотіла Ліна. — Не провокуй його!
Але Кевін вже почув. Він здригнувся і відступив на крок назад; а Патрик ще й затулив обличчя руками.
— Вже забули, що вам наказав Великий Дух? — запитав Йоганнес. — Ну, давайте! Вклоняйтеся!
З усіх класів учні прямували на подвір’я. Побачивши Кевіна і його друзяк, вони пришвидшували ходу і притискалися до стін. Та про те, що сталося того дня, потім ще довго переповідали в усіх класах. Багато років.
— Кланяйтеся! — пригрозив Йоганнес. — Швидше, я не маю часу!
Потік учнів зупинився, й усі витріщилися на Йоганнеса, думаючи, певно, що він здурів.
— Бігом! — сказав він.
Учні злякано чекали, хто з трьох першим ударить Йоганнеса, але тут Кевін слухняно виконав наказ. З острахом поглядаючи в той бік, де зібрався чималий гурт хлопців і дівчат, він низько вклонився перед Йоганнесом; Саша і Патрик зробили те саме.
Як і у п’ятницю, Йоганнес знову відчув, що його переповнює щастя, але думати про це не хотілося. «Вони на це заслужили!» — подумав Йоганнес. До того ж усім буде добра наука.
— Не знаю, чи то було достатньо низько! — задумливо промовив він. — Ні, направду не знаю. Можливо, мені цього замало…
Не встиг він договорити до кінця, як троє вклонилися ще раз, цього разу так низько, що Йоганнес аж злякався, чи не втратять вони рівноваги.
— Ось бачите, можете, коли захочете, — сказав він. — А тепер чемненько чимчикуйте на подвір’я! Ви прекрасно впоралися!
І коли Кевін з друзяками, ні на кого не дивлячись, вибігли на подвір’я, Йоганнес озирнувся.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Медлевінґери», після закриття браузера.