Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

вигадав цю дику подорож з міста до міста? Яку владу мав над цими людьми Голмс, що міг так ними розпоряджатися?

У натурі Голмса було щось таке, чого Ґеєр просто не міг зрозуміти. Кожен злочин має мотив. Але сила, яка штовхала вперед Голмса, здається, взагалі була незнайома досвідченому детективу.

Він постійно доходив одного висновку: Голмс просто розважався. Махінацію зі страховкою він влаштував заради грошей, а решту — просто заради задоволення. Голмс вправлявся у владі над життям інших людей.

Але найдужче мучило Ґеєра інше питання, відповіді на яке він ще не мав: де діти тепер?

Детективи зустріли Томаса Райвза — то виявився приємний шотландець, уже в літах, який був вельми радий їх бачити. Райвз пояснив, чому новий сусід привернув його увагу. По-перше, він привіз дуже мало меблів — матрац, старе ліжко й дуже велику скриню. Якось вранці той пожилець прийшов до Райвза позичити лопату, пояснюючи, що хоче викопати в підвалі яму під картоплю. Повернув лопату наступного ранку, і наступного дня вивіз із дому оту скриню. Райвз більше його не бачив.

Детектив Ґеєр, нетямлячись від нетерпіння, домовився з Райвзом зустрітися перед сусіднім будинком рівно за годину; тоді вони з Кадді побігли домовлятися з агенткою, яка здавала той будинок. Без зайвих слів Ґеєр показав тій пані фотографію Голмса. Та одразу його впізнала. То був дуже красивий чоловік, з дивовижними синіми очима.

«Це здавалося занадто гарним, щоб бути правдою», — писав Ґеєр. Вони з Кадді швидко подякували й помчали на вулицю Святого Вінсента. Райвз уже чекав надворі.

Тепер уже Ґеєр позичив у пана Томаса лопату, і Райвз приніс ту саму, яку давав химерному сусідові.

Будинок був дуже красивий — високий трикутний фронтон, ліпні оздоби у вигляді мушель — достоту пряникова хатка з казки, тільки не в лісових хащах, а в центрі Торонто, на гарній вулиці з елегантними будинками, двори яких проглядалися за ажурними ґратами, оздобленими вгорі кованими ліліями.

Квітучий ломиніс плівся на одній з підпор веранди. Відчинила нинішня пожилиця — місіс Дж. Армбраст. Райвз познайомив даму з детективами. Місіс Армбраст провела їх у дім. Вони увійшли до центрального передпокою, який ділив будинок на дві половини по три кімнати в кожній. Гвинтові сходи підіймалися на другий поверх. Ґеєр попросив оглянути підвал.

Місіс Армбраст провела детективів на кухню, де відгорнула церату на підлозі. Під нею ховалася квадратна ляда. Детективи відчинили її — і в кухню дихнуло сирим земляним запахом. Підвал був неглибокий, але дуже темний. Місіс Армбраст принесла кілька ламп.

Ґеєр з Кадді спустилися крутими східцями — чи радше щаблями — у маленьке приміщення, приблизно три на три метри, заввишки десь метр і двадцять сантиметрів. Гойдливе помаранчеве світло ламп видовжувало тіні детективів. Зігнувшись, намагаючись не вдаритися головою об балки під стелею, Ґеєр і Кадді перевіряли землю лопатою. У південно-східному кутку Ґеєр виявив м’яку ділянку. Лопата увійшла там у ґрунт з неприємною легкістю.

«Отвір зробили зовсім маленький, — розповідав Ґеєр, — і тут із нього вихопилися гази з жахливим смородом».

На глибині, меншій за метр, виявилася людська кістка.

Детективи викликали майстра поховальних справ Б. Д. Гамфрі, щоб той допоміг відкопати мертві рештки. Ґеєр із Кадді швидко знову спустилися в підвал. Гамфрі стрибнув за ними.

Сморід уже заповнив увесь дім. Місіс Армбраст жахалася.

Потім привезли труни.

Гробарі поставили їх на кухні.

Дітей було поховано голими. Еліс лежала на одному боці, головою на захід. Неллі — долілиць, частково на тілі сестри. Її багаті чорні коси, гарно заплетені, лежали на спині дівчинки, немовби вона щойно зробила зачіску. На підлозі підвалу розстелили простирадло.

Почали з Неллі.

«Ми підіймали її якомога обережніше, — розповідав Ґеєр, — але з огляду на розкладений стан тіла, шкіра з голови відірвалася під вагою кіс».

Виявилася ще одна деталь: у Неллі були відрізані ступні.

Під час подальших обшуків будинку їх ніде виявлено не було. Спочатку це скидалося на таємницю, а потім Ґеєр згадав: у Неллі була клишоногість. Голмс, знищивши її ступні, усував особливу прикмету.

Місіс Пайтзель дізналася, що дівчат знайдено, з ранкової газети. Вона саме гостювала в чиказьких друзів, тож Ґеєр не зміг повідомити її телеграмою безпосередньо. Вона сіла на потяг до Торонто. Ґеєр зустрів її на вокзалі, провів жінку до готелю «Россін-гаус». Пані Пайтзель була виснажена подорожжю й горем, і здавалося, що вона готова зомліти. Ґеєр приводив її до тями нюхальною сіллю.

Ґеєр і Кадді прийшли до жінки наступного ранку й провели її до моргу.

Із собою взяли бренді й нюхальну сіль. Ґеєр писав: «Я попередив її, що вона не зможе побачити абсолютно нічого, крім волосся й зубів Еліс і волосся Неллі. Жінку це просто паралізувало, вона ледь не зомліла».

Помічники коронера зробили все можливе, щоб розпізнання можна було якомога легше перенести. Вони прибрали рештки плоті з черепа Еліс і акуратно почистили зуби, потім накрили тіло полотном. На обличчя поклали папір із прорізом, в який було видно лише зуби, так само, як у Філадельфії коронер робив з тілом батька дівчинки.

Волосся Неллі помили й поклали на