полум'я зовсім не могли, инші в терні босими ногами заплуталися, бідували, колені терням, і не могли з нього вивільнитися, а инші стояли на високому місці над кручею глибокою, під нею ж видно було ріку велику, страшну, крокодилами наповнену. І не могли брати ті ні від кручі відійти, ані в ріку вкинути себе через велику кількість крокодилів. Те видіння преподобний з великими сльозами розповідав братам і пророчо говорив, що після його відходу з цього життя ченці, різними пристрастями мирськими обплівшись, у великих до спасення перепонах бідувати будуть, не можучи вивернутися і втекти із суєтних пристрастей, що ворожим підступом обійдуть їх. Після цього прийшов зі світу до преподобного в чернецтво один зі скоморохів. Прийнявши і досить про покаяння повчивши, преподобний одягнув його в чин чернечий, ім'я ж йому було Сильван. Він за якийсь час розбестився, почав негоже жити, скоморошеством своїм знову займатися на спокусу юним братам. Про те довідавшись, преподобний карав його дуже, часом і бив, той же обіцяв покаятися, проте не виправлявся. Після двадцятилітнього довготерпіння преподобний отець звелів скинути перед братами з нього образ чернечий, дати йому світський одяг і з обителі вигнати. Тоді Сильван почав припадати до ніг великого старця, просячи й кажучи: "Ще й це прости мені, отче, і потерпи мене, вірю-бо у Владику Христа, що спасає грішних, що твоїми молитвами наверне мене на покаяння". Старець же сказав йому: "Знаєш, скільки тебе терпів, що багато разів і рани накласти тобі через твої погані звичаї мусив, чого нікому не робив, окрім тебе одного, ані руку свою ні на кого не піднімав, на тебе ж це робити, хоч не хотів, був змушений. І коли ти був битий, я більше сам терпів через тебе душею, милосердно співстраждаючи. Бив-бо не тому, що бити хотів, але сподівався, що ти, життям покараний, кращий станеш і спасеш душу свою. А тому що ти ані покаранням, ані ранами не виправився, відтинаю тебе, як частину гнилу від тіла, щоб і инші частини від тебе не пошкодилися". Так святий Пахомій до нього говорив, а той більше зі сльозами благав, обіцяючи, допомогою Божою, покаяння. Старець же казав: "Коли хочеш, аби знову тебе в число братів я прийняв, то хай хтось за тебе поручиться, що відтепер покаєшся". І поручився за нього один старець чесний на ім'я Петроній. Пробачив тому преподобний Сильвана, вручив його поручникові — старцеві Петронію, сам же помолився за нього належно до Бога, аби наставив його на путь справжнього покаяння. Бог же милосердний, що не хоче смерти грішника, дав Сильванові, молитвами угодника свого Пахомія святого, таке в покаянні сердечне розчулення, що весь час, наче потоки, сльози з очей його витікали. І на трапезі коли сидів з братами, часто не міг від сліз і хлипання стриматися. І збувалося на ньому Давидове слово: "Були сльози мені за хліб, і пиття моє з плачем розчинялося". Казали ж йому брати, аби принаймні перед подорожніми, що на трапезі бували, стримувався від сліз, він же відповідав: "Дуже хочу стриматися, але зовсім не можу". Знову брати казали йому: "Плакати годиться на самоті, в молитві, при трапезі ж у час їжі стримуватися треба від плачу, може-бо душа і без зовнішніх сліз зажди бути в серці розчулена". Знову питали його: "Чому так плачеш? " І забороняли, кажучи: "Нам соромно дивитися, як ти плачеш, і їсти не можемо". Відповідав він: "Не хочете, брати мої, щоб я плакав, а я коли бачу мужів святих, що мені, грішному, служать, їх же і пороху ніг я не достойний, то хіба не маю плакати, що мені, скоморохові нечистому, такі чесні й богоугодні прислуговують. Плачу тому, о брати, у всі дні, аби не бути так, як Датан і Авірон, землею пожертим через безліч гріхів моїх". З такого його виправлення і правдивого покаяння преподобний отець наш Пахомій радів вельми, як же і святі ангели на небі радіють через навернення грішника. І розповів про нього святий старець братам, кажучи: "Свідчу перед Богом, що, відколи склалася ця киновія, ні одного ж зі всіх, що зі мною жили, братів, не бачив, аби так наслідував смирення, як же цей брат. Знаю, брати, що й ви, допомогою благодаті Христової, трудитеся багатьма добродійними подвигами, перемагаєте і проганяєте ворога, проте, коли трохи розлінитеся, знову ворог ваш повстане на вас і, прогнаний, повернеться і почне воювати. Сильван же, найостанніший з вас, його ж я давно вигнати хотів, на такому глибокому смиренні поставив спасення своє, що до кінця диявола розтоптав. Видається, що й не може вже ворог його, повернувшись, піднятися на нього. Нічого ж погірдливого ворога до решти не знищує, як правдиве сердечне смирення ченця, що відкинув себе цілком". Пожив же блаженний Сильван у такому покаянні літ вісім і помер, і бачив Пахомій преподобний, коли святі ангели душу його, як жертву вибрану, до неба несли.
Жив преподобний Пахомій богоугодно, всім на користь. Єпископ града, що Панопіль називався, на ім'я Вар, прислав до нього прохання, кличучи його у град свій, аби влаштував у ньому монастир за своїм уставом і чином. Преподобний, взявши декого з учнів своїх, серед них же був і Теодор, пішов туди і захотів відвідати один близький до дороги монастир свій. У нього входячи, побачив, що одного з братів на поховання з великими псалмоспівами виносили, і собор великий людей був, серед них же і батьки, і родичі померлого були. Звелів тим, що несли, зупинитися і перестати співати: бачив ясними очима, що не корисне було душі померлого таке почесне поховання, бо життя його було погане, у ліні та гріхолюбстві. Тоді звелів скинути з мертвого одяг коштовний і спалити його зразу, тіло ж наге без усілякого псалмоспіву і чести за монастирем поховати. Через те всі дивувалися, але сказати щось всупереч великому отцеві не сміли. Батьки померлого, і родичі, і деякі з братів просили отця, аби змилосердився над мертвим і звелів звичному, за правилом церковним, бути похованню. Святий же сказав до них: "Я, брати, справді більше від вас милосерджуся над померлим, ви-бо про тіло його турбуєтеся, я ж про душу його піклуюся і роблю те, аби через таке безчесне поховання відраду якусь душа його отримала від милосердного душелюбця Бога". І замовкли, чуючи такі слова від отця святого.
Перебував же преподобний у монастирі тому два дні, сповіщено було, що в иншому монастирі брат один хворий і при
