Читати книгу - "Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі, Джон Рональд Руел Толкін"

кінця його безталанних днів. Одведи Фродо до берега, Анборне. Ідіть тихо. У тієї істоти дуже чутливі ніс і вуха. Дай мені свій лук.

Анборн щось буркнув і перший рушив звивистими східцями вниз до майданчика, відтак угору іншими сходами, доки, врешті-решт, вони з Фродо дісталися до вузького лазу, густо зарослого чагарником. Нишком пробравшись крізь нього, Фродо опинився на верхівці південної кручі понад озером. Було темно, і водоспад тьмяно сірів, відбиваючи лишень останній місячний відсвіт зі західного неба. Гобіт не бачив Ґолума. Тому ступив кілька кроків уперед. Анборн крадькома ішов слідом.

— Не спиняйся! — прошепотів він на вухо гобітові. — Обережно, праворуч дуже небезпечно. Якщо впадеш в озеро, тобі не допоможе ніхто, крім твого друга-рибалки. І не забувай, що поблизу є лучники, хоча ти їх і не бачиш.

Фродо поповз далі, по-ґолумськи намацуючи шлях і балансуючи з допомогою рук. Скелі довкола були здебільшого плоскі та гладенькі, проте слизькі. Він спинився, прислухаючись. Спершу не почув нічого, крім невпинного гомону водоспаду. Тоді раптом уловив по переду, зовсім недалеко, тихеньке сичання.

— Риба, сссмачненька риба. Білий Лик заховався, без цінний мій, нарешті заховався, сссаме так. Тепер можна ссспокійно з'їсссти рибу. Ні, не ссспокійно, безцінний. Бо Безцінний зник, так, зник. Бридкі гобітси, поганці гобітси. Пішли і залишили нассс, ґолум; і Безцінний пропав. Тільки нещасссний Сссмеаґол, сссам-сссамісссінький. Нема Безцінного. Погані люди, вони забрали його, вкрали мого Безцінного. Злодії. Ми ненавидимо їх. Риба, сссмачненька риба. Зробить нассе сссильними. Зробить очі зіркішими, а пальці — міцнішими, так. Задушити їх, безцінний. Задушити їх усссіх, так, щойно трапиться нагода. Сссмачненька риба. Сссмачненька риба!

Сичання не вгавало, воно долинало майже так само безперервно, як гомін водоспаду, впереміж із приглушеним варняканням і ковтками. Фродо прислухався, і його аж тіпало від жалю та від огиди. Він хотів покласти край відразливому сичанню й уже ніколи не чути цього голосу. Анборн був одразу за ним. Фродо міг підповзти до нього і попросити, щоби той наказав лучникам стріляти. Вони, либонь, підібралися досить близько, доки Ґолум жадібно їв, утративши пильність. Єдиний влучний постріл — і Фродо позбудеться цього злощасного голосу навіки. Але ж ні, Ґолум тепер мав на нього право. Слуга має певне право на свого господаря, навіть якщо служить йому зі страху. Вони потонули би на Мертвих Болотах, якби не Ґолум. До того ж, гобіт був цілком певен, що Ґандальф не схвалив би цього.

— Смеаґоле! — гукнув він тихо.

— Риба, сссмачненька риба, — відказав голос.

— Смеаґоле! — гукнув гобіт, уже гучніше.

І голос замовк.

— Смеаґоле, хазяїн прийшов по тебе. Хазяїн тут. Ходімо, Смеаґоле!

Замість відповіді долинуло тільки приглушене сичання чи, можливо, вдих.

— Ходімо, Смеаґоле! — повторив Фродо. — Ми в небезпеці. Люди вб'ють тебе, якщо застануть тут. Ходімо вже, якщо хочеш уникнути смерті. Йди до хазяїна!

— Ні! — відказав голос. — Нехороший хазяїн. Залишає бідного Смеаґола й іде зі своїми друзями. Хазяїн може почекати. Смеаґол іще не доїв.

— Немає часу! — наполягав Фродо. — Бери рибу зі собою. Ходімо!

— Ні! Треба спочатку впоратися з рибою.

— Смеаґоле! — розпачливо сказав Фродо. — Безцінний розлютиться. Я візьму Безцінного і скажу: нехай він ковтне кісточку й удавиться. Ти ніколи вже не їстимеш риби. Ходімо, Безцінний чекає!

У відповідь пролунало пронизливе сичання. І тієї самої миті з темряви з'явився Ґолум, повзучи на всіх чотирьох, наче покараний пес, якого нарешті покликав господар. У роті він тримав надкушену рибу, а ще одну стискав у руці. Він підійшов упритул до Фродо, мало не тицьнувшись йому носом до носа, і понюхав його. Каламутні очі Ґолума виблискували. Він вийняв рибу з рота і встав.

— Славний хазяїн! — прошепотів Ґолум. — Славний гобіт, повернувся до нещасного Смеаґола. Добрий Смеаґол іде. Ходімо, ходімо швидше, так. Крізь дерева, поки не видно Ликів. Так, нумо, ходімо!

— Так, ми підемо, незабаром, — сказав Фродо. — Та не відразу. Я піду з тобою, як і обіцяв. І знов обіцяю. Та не зараз. Ти ще в небезпеці. Я врятую тебе, тільки ти мусиш мені вірити.

— Ми мусимо вірити хазяїнові? — зі сумнівом у голосі перепитав Ґолум. — Чому? Чому ми не йдемо негайно? Де інший, брехливий і злий, гобіт? Де він?

— Онде там, — сказав Фродо, показуючи на водоспад. — Без нього я не піду. Ми мусимо повернутися до нього.

Фродо впав у розпач. Це вже надто нагадувало ошуканство. Насправді він боявся не того, що Фарамир дозволить убити Ґолума, а що накаже полонити і зв'язати нещасне створіння: тож учинок Фродо, без сумніву, здасться Смеаґолові зрадою. Адже, напевно, змусити Ґолума зрозуміти чи повірити, що то був єдиний спосіб урятувати йому життя, Фродо не зможе ніколи. Що ще він може вдіяти? Лише бути вірним і якомога ближчим до обох сторін.

— Ходімо! — сказав гобіт. — Або Безцінний розгнівається. Ми повертаємося назад, угору за потоком. Гайда, гайда, ти йдеш перший!

Ґолум якийсь час плазував біля самого краю берега, підозріло щось винюхуючи. А тоді зненацька спинився й підвів голову.

— Там щось є! — сказав він. — Не гобіт.

І несподівано кинувся назад. У його вирячених очах мерехтіли зелені вогники.

— Хазззяїн! Хазззяїн! — сичав Ґолум. — Зззлий! Облудний! Брехливий!

Він сплюнув і випростав довгі руки з білими чіпкими нігтями. Враз позаду нього виросла велика чорна постать Анборна, який навалився на бридке створіння. Чимала дужа рука вхопила та міцно стиснула Ґолума за потилицю. Той викручувався на всі боки, неначе блискавиця, звивався, слизький і мокрий, неначе вугор, кусався та дряпався, мов кіт. Але з темряви виступили ще двоє чоловіків.

— Ані руш! — сказав один із них. — Або ж ми наштрикаємо в тебе стільки голок, що станеш схожим на їжака. Ані руш!

І Ґолум припинив пручатися, натомість почав скавуліти й підвивати. Але воїни, не панькаючись із ним, зв'язали його.

— Легше, легше! — просив Фродо. — Він не такий сильний, як ви. Не завдавайте йому болю навмисне. Так він буде спокійніший. Смеаґоле! Вони не зроблять тобі боляче. Я піду з тобою, і ніхто тобі не зашкодить. Або ж їм доведеться вбити мене теж. Вір хазяїнові!

У відповідь Ґолум повернувся і плюнув на нього. Люди підняли бранця, натягли йому на голову каптур і понесли.

Фродо чимчикував слідом, почуваючись украй нещасним. Вони пройшли через